Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання недійсним і скасування рішень Прилуцької міської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області від 27 січня 2011 року № 9 "Про передачу земельних ділянок у власність", яким передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку; визнати недійсним та скасувати рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області від 28 липня 2011 року № 8 про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 148 кв. м для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м серії НОМЕР_1, виданий Прилуцькою міською радою Чернігівської області 03 серпня 2011 року, та державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 148 кв. м, виданий 13 грудня 2011 року Прилуцькою міською радою на ім'я ОСОБА_5

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з ним як суміжним землекористувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, не було погоджено меж земельних ділянок, а в акті від 02 грудня 2007 року вказано не його номер паспорта та стоїть не його підпис, що, на його думку, свідчить про підробку цього документа, який був використаний для отримання ОСОБА_5 державного акта на право власності на земельну ділянку. Рішенням Прилуцької міської ради від 27 січня 2011 року № 9 ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 1000 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку без врахування рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2009 року, яким усунуто перешкоди в користуванні ним, позивачем, присадибною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, шляхом відновлення меж користування присадибною земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_5 Після приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 зменшилася площа земельної ділянки позивача, оскільки до приватизації становила 311 кв. м. 30 травня 2011 року він звернувся до Прилуцької міської ради про виділення йому у власність земельної ділянки площею 148 кв. м для обслуговування свого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, оскільки у нього для обслуговування будинку перебувала земельна ділянка площею 311 кв. м, а в ОСОБА_5 - площею понад 1000 кв. м, але йому було відмовлено, оскільки земельна ділянка площею 148 кв. м вже була передана у приватну власність ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкоємцем після його смерті є ОСОБА_4

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції у частині мотивів відмови у задоволенні позову, в іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактична межа між земельними ділянками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 і довжина межі відповідають рішенню Прилуцького міського суду Чернігівської області від 20 грудня 1990 року, рішенню Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2009 року та технічним даним, зазначеним у державному акті на право власності на земельну ділянку (АДРЕСА_1), що підтверджується додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи від 25 вересня 2015 року № С - 256. Також суд вважав, що та обставина, що ОСОБА_3 не підписував акта погодження меж, не є підставою для скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки приватизація земельної ділянки проведена з урахуванням меж, встановлених рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2009 року; до повноважень Прилуцької міської ради належить розпорядження землями комунальної власності; ОСОБА_3 було правомірно відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5, оскільки зазначена земельна ділянка вже була надана в користування останньому і підстави для її вилучення у землекористувача відсутні.

Проте із вказаними висновками повністю, з урахуванням меж апеляційної скарги, обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Зокрема, апеляційний суд правильно виходив із того, що висновок судової земельно-технічної експертизи від 25 вересня 2015 року № С- 256 та додаток до цього висновку містять протилежні відомості щодо довжини межі між земельними ділянками та відповідності цієї межі ухваленим судовим рішенням, у зв'язку з чим вважав необґрунтованим уцілому висновок експертизи.

Апеляційний суд виходив із того, що згідно з висновком повторної судової земельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2016 року № 10-16, складеним судовим експертом Солдатовою В.С., фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_3, не співпадає з площею, яка виділена в користування рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 20 грудня 1990 року, фактична площа більше на 43 кв. м.

Також згідно із вказаним висновком при проведенні накладання конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка складена в схемі 1990 року, із конфігурацією плану фактичного користування встановлено, що вони фактично співпадають; фактична площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3, збільшилася за рахунок частини земельної ділянки з боку АДРЕСА_1, за рахунок частини земельної ділянки відповідача та за рахунок того, що обмір земельної ділянки при проведенні даного дослідження проводився високоточним приладом. Згідно з проведеним обміром земельної ділянки довжина межі між земельними ділянками ОСОБА_3 і ОСОБА_4, становить 24,4 кв. м і менша ніж зазначено в рішенні суду на 0,29 м. Невідповідність фактичної довжини межі між земельними ділянками сторін має місце за рахунок того, що фактична межа земельної ділянки АДРЕСА_2 розташована нижче на 0,29 м ніж ця межа вказана в державному акті на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2011 року серії НОМЕР_1. Довжина межі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 згідно з рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 09 липня 2009 року відповідає межі, зазначеній у державному акті на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2011 року серії НОМЕР_1.

За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду про те, що передача у власність відповідачу земельної ділянки площею 1000 кв. м проведена з дотриманням приписів законодавства та будь-яким чином прав позивача не порушує.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що рішення Прилуцької міської ради від 27 січня 2011 року № 9 про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1000 кв. м було прийняте без урахування рішення Прилуцького міськрайонного суду від 09 липня 2009 року апеляційний суд обґрунтовано вважав такими, що спростовуються висновком повторної судової земельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2016 року № 10-16, складеним судовим експертом Солдатовою В.С. Те саме стосується доводів апеляційної скарги про те, що після приватизації ОСОБА_5 земельної ділянки зменшилася площа земельної ділянки позивача.

На спростування доводів апеляційної скарги позивача про те, що в акті погодження меж від 02 грудня 2007 року стоїть не його підпис, вказаний акт є невід'ємною частиною технічної документації, яка стала підставою для видачі ОСОБА_5 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, апеляційний суд правильно зазначив, що приватизація земельної ділянки проведена з урахуванням меж, встановлених рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 09 липня 2009 року.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212- 215, 303, 304 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі позивача доводи про те, що висновок повторної судової земельно-технічної експертизи від 25 жовтня 2016 року № 10-16 містить низку неточностей у вимірах та розрахунках не підтверджені жодним доказом, а згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказаний висновок експертизи є належним та допустимим доказом у справі з урахуванням положень ст. ст. 58, 59 ЦПК України та позивачем не спростований.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.