Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 18 січня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 800 грн зі сплатою 36,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач указував про те, що ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 12 161 грн 68 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 11 619 грн 32 коп.; заборгованість по процентах у розмірі 542 грн 36 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, спадкоємцями після її смерті стали ОСОБА_3, ОСОБА_4, які кредит не погашають.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 12 161 грн 68 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ"ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк не надав належних та допустимих доказів про те, що спадкодавцю за життя належало будь-яке майно, чи право на таке майно, яке відповідачі отримали у спадщину та можуть за його рахунок задовольнити вимоги кредитора. Також, відсутні докази, що позивач звертався до спадкоємців боржника із вимогою про погашення кредитної заборгованості, а відповідачі - відмовились сплатити цю заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 18 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 11 800 грн зі сплатою 36,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 12 161 грн 68 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 11 619 грн 32 коп.; заборгованість по процентах у розмірі 542 грн 36 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, спадкоємцями після її смерті є ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Суди, відмовляючи у задоволенні позову вказуючи про те, що позивачем не надано доказів наявності у спадкодавця майна та прийняття у спадщину цього майна спадкоємцями.

Проте суди не звернули увагу на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Аналіз вищевказаної норми матеріального права свідчить про те, що на спадкоємців покладається обов'язок щодо задоволення вимог кредитора спадкодавця у межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину.

Судом установлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідачів, тобто пред'явив кредиторську вимогу, проте спадкоємці: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість спадкодавця - ОСОБА_5 - за спірним кредитним договором не погасили.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, суди у порушення вищевказаних положень матеріального закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернули увагу на те, що банк, звертаючись до суду з позовом, фактично пред'явив вимоги до відповідачів про погашенню заборгованості спадкодавця за кредитним договором, які ними виконані не були.

Суди у порушення зазначених вище вимог закону фактичні обставини справи не встановили, належним чином не дослідили, яке майно отримали відповідачі як спадкоємці ОСОБА_5, яка вартість цього майна, з огляду на те, що у позивача як кредитора спадкодавця наявний обов'язок доказування розміру боргових зобов'язань боржника на день відкриття спадщини. З урахуванням вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди повинні в установленому законом порядку з'ясовувати у сторін розмір отриманої спадщини як реальної, так і тої, якою спадкоємці користуються фактично (речове право).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.