Про звернення стягнення на предмет заставного майна - 05.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставного майна за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року,

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 26 813 доларів 93 центи США строком до 20 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 передав банку у заставу належний йому на праві власності автомобіль TOYOTA Land Cruiser 100, державний номер НОМЕР_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Станом на дату його смерті кредитна заборгованість складала 19 437 доларів 57 центів США. Згідно з листа Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 30 червня 2010 року із заявою про прийняття спадщини після смерті боржника звернулася ОСОБА_3

У зв'язку з наведеним та враховуючи те, що кредитна заборгованість не погашена, спадкоємець боржника кредит у добровільному порядку не повертає, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд звернути стягнення на предмет застави - автомобіль TOYOTA Land Cruiser 100, державний номер НОМЕР_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2008 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що банк позбавлений права вимоги до спадкоємців ОСОБА_4, оскільки він не пред'явив до них вимог у строки, передбачені ст. 1281 ЦК України. При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включається до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. ст. 1281, 1282 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" з інших правових підстав, виходив із того, що банк звернувся з позовом не щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а з позовом про звернення стягнення на предмет застави, а тому дані правовідносини регулюються положеннями ст. 593 ЦК України та Законом України "Про заставу" (2654-12) . Проте, дізнавшись з листа Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 30 червня 2010 року про звернення ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті боржника, банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише у січні 2016 року. Тобто, банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права (ст. 257 ЦК України), про застосування якого заявила відповідачка.

Протепогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 14 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 26 813 доларів 93 центи США строком до 20 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 передав банку у заставу належний йому на праві власності автомобіль TOYOTA Land Cruiser 100, державний номер НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 29 грудня 2009 року.

Згідно розрахунку ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором складає 19 437 доларів 57 центів США.

Листом від 30 червня 2010 року Сьома Київська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_3, відповідач у справі.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності, не звернув увагу на таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом установлено, що у п. 14.11. спірного кредитного договору сторони керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону та ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув увагу на те, що позовна давність, встановленазаконом, була збільшена за домовленістю сторін у п. 14.11. спірного кредитного договору, який недійсним не визнавався. а згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.