334/4472/15-ц Про стягнення з банку безпідставно списаних грошових коштів - 05.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив та остаточно просив на підставі ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") на свою користь грошові кошти у сумі 25 854 грн 89 коп.; заборонити банку у будь-який спосіб списувати та стягувати грошові кошти з нього та його банківських рахунків на погашення заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2006 року № DNH 4KS61160274.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що протягом 2011-2015 років із його поточного рахунку, відкритого в ПАТ КБ "ПриватБанк", безпідставно здійснено списання грошових коштів на загальну суму 25 854 грн 89 коп. Посилаючись на те, що ніяких розпоряджень про списання коштів зі свого поточного рахунку банку не надавав, позивач просив суд на підставі ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 25 854 грн 89 коп.; заборонити банку у будь-який спосіб списувати та стягувати грошові кошти з нього та його банківських рахунків на погашення заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2006 року № DNH 4KS61160274.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 15 559 грн 15 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 5 758 грн 18 коп. безпідставно списаних з його поточного рахунку 10 липня 2013 року на погашення судових витрат і штрафів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" - задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом установлено, що 01 квітня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № DNH 4KS61160274, згідно з яким останній отримав споживчий кредит у сумі 6 785 грн 16 коп. на придбання товарів побутового вжитку (телевізор, телефон, акустичну систему, тумбу під телевізор, плейєр) на 24 місяці, по 01 квітня 2008 року включно, зі сплатою 2,09 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ "ПриватБанк" перерахувало кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 5 471 грн 90 коп. на поточний рахунок підприємства торгівельно-сервісної мережі ЗФ ТОВ "Технополіс-1", а також комісію компанії, зазначену в п. 2.2 договору. Строк дії кредитного договору 24 місяці, по 01 квітня 2008 року.

ОСОБА_3 кредит не сплачувався, тому у 2013 році ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовом про стягнення боргу. 16 грудня 2013 року позовну заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без розгляду у зв'язку з тим, що позивач тричі не з'явився у судове засідання.

29 квітня 2011 року у ПАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ОСОБА_3 відкрито зарплатний рахунок № НОМЕР_1 строком до березня 2013 року, із якого, як установив суд, було списано кошти на погашення заборгованості за кредитом, а саме: у 2011 році списано 5 987 грн 39 коп.; у 2012 році - 8 915 грн 55 коп.; у 2013 році - 1 244 грн 51 коп.

У 2013 році відкрито новий зарплатний рахунок № НОМЕР_2, з якого списано 3 956 грн 67 коп.

У серпні 2013 року відкрито ще один зарплатний рахунок, з якого у період із 27 серпня 2013 року по 12 лютого 2015 року списано 5 758 грн 18 коп. У лютому 2015 року позивач звернувся із заявою про закриття картрахунку.

Крім заборгованості за кредитом банком нараховано додаткове грошове зобов'язання згідно з п. 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт") та відкрито рахунок № НОМЕР_3/договір № 5АМРШ3000736353868 щодо погашення судових витрат через звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, яке складається із: штраф від суми позовної заяви (5 %) у сумі 2 947 грн 15 коп.; фіксований штраф - 500 грн; судовий збір - 623 грн 90 коп.; витрати на адвоката - 3 200 грн, суму якого банк продовжував списувати з рахунків позивача.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на п. 3.2.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), де зазначено, що позичальник доручає банку списувати кошти із своїх поточних рахунків у валюті кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, в межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими Умовами, при настанні строків платежів.

Однак на спростування цих доводів суд першої інстанції правильно зазначив, що наявні у справі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт") не містять підпису позивача й відсутні докази на підтвердження того, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту саме в такій редакції, що передбачає договірне списання, тому, як правильно вважав суд, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, а в заяві позичальника від 01 квітня 2006 року домовленості сторін щодо договірного списання немає.

При цьому суд правильно врахував роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які містяться у п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (із змінами та доповненнями), згідно з яким при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Установлено, що банк не звертався з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, а на свій розсуд проводив списання із його карткового рахунку.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно списував грошові кошти з карткового рахунку позивача.

Разом із тим, виходячи з підстав, передбачених ст. ст. 256, 257 ЦК України, з урахуванням клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вказаних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно списаних коштів у межах строку позовної давності, тобто за період із 04 червня 2012 року по 04 червня 2012 року у сумі 9 800 грн 97 коп., адже до суду з цим позовом позивач звернувся 04 червня 2015 року.

Крім того, суд обґрунтовано вважав безпідставним списання відповідачем судових витрат у сумі 5 758 грн 18 коп., оскільки відсутнє судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 судових витрат; 16 грудня 2013 року позовну заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без розгляду, а ст. 88 ЦПК України не передбачає стягнення судових витрат на користь позивача у разі залишення позовної заяви без розгляду.

На спростування доводів представника відповідача про те, що відповідно до ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу строку позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності, суд правильно зазначив, що в даному випадку ОСОБА_3 добровільно не виконував зобов'язання за кредитним договором із 2006 року, а після спливу строку позовної давності банк самостійно, без дозволу позивача проводив списання з його карткового рахунку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Зокрема, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами на підставі вказаних вище договорів (правочинів) склалися правовідносини із взаємопов'язаними правами та обов'язками, які передбачають можливість договірного списання банком грошових коштів на погашення кредиту із карткового рахунку позивача, таким чином, за період із 16 травня 2011 року до 12 лютого 2015 року банком було здійснено договірне списання грошових коштів на загальну суму в розмірі 25 854 грн 89 коп., із яких: 5 758 грн 18 коп. були спрямовані на погашення судових витрат і штрафів, а решта - на погашення заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2006 року, укладеним між сторонами.

На обгрунтування такого висновку апеляційний суд виходив із того, що в заяві на отримання кредиту позичальник зазначив, що він ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт") і надає свою згоду на те, що ця заява разом із запропонованими банком Умовами і Тарифами складає кредитно-заставний договір. Крім того, у заяві на відкриття поточного рахунку позивач також зазначив про те, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Однак поза увагою апеляційного суду залишилися положення ст. 207 ЦК України, згідно з якою правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, вищевказані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам("Розстрочка") ("Стандарт"), Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позивача, тому, як правильно вважав суд першої інстанції, відсутні підстави вважати, що ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про договірне списання грошових коштів зі всіх відкритих у банку рахунків позивача на погашення кредитної заборгованості.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.