Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та процентів за користування грошовими коштами, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 жовтня 2016 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив стягнути з ОСОБА_4 4 000 000 грн основного боргу, а також проценти за користування грошовими коштами за період з 05 грудня 2013 року по 30 грудня 2014 року в сумі 852 164 грн 40 коп. відповідно до ст. 1048 ЦК України (а. с. 162, т. 3).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3посилався на те, що між ним та ОСОБА_4 усно було укладено попередній договір купівлі-продажу та будівництва об'єкта нерухомості, на виконання якого він передав відповідачу грошові кошти в сумі 16 000 000 грн, про що були надані розписки. За змістом однієї із розписок ОСОБА_4 взяв у нього в борг 4 000 000 грн та зобов'язався виконати умови попереднього договору купівлі-продажу та будівництва об'єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що попередній договір в письмовій формі між сторонами не укладався, нотаріально не посвідчувався, а тому є нікчемним, у зв'язку із чим, посилаючись на вимоги ст. ст. 216, 1212 ЦК України, ОСОБА_3 просив застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути кошти з відповідача як безпідставне отримане майно (а. с. 2-5, т. 1; 162, т. 3).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 000 000 грн безпідставно набутих коштів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 грудня 2014 року скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Скасовано заходи забезпечення позову - арешт, накладений ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2014 року на частку багатофункціонального комплексу по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України та виходив із відсутності правових підстав для набуття або збереження відповідачем отриманих за розпискою 4 000 000 грн, оскільки сторони основний правочин не укладали та ці кошти не є позикою, а тому між сторонами існують позадоговірні зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що зі змісту розписки вбачаються ознаки договору будівельного підряду, а тому правовідносини, які склалися між сторонами, мають договірний характер та до них не може бути застосовано положення ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 письмову розписку без дати про отримання від нього 4 000 000 грн згідно з попереднім договором купівлі-продажу та будівництва об'єкта по АДРЕСА_1, зобов'язавшись виконати умови цього договору (а. с. 41, т. 3).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що між сторонами у листопаді 2011 року усно було укладено попередній договір про будівництво торгівельного центру по АДРЕСА_1 та купівлю-продаж цього об'єкту після здачі його в експлуатацію. На виконання умов цього усного договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 частинами 16 000 000 грн, а ОСОБА_4 зобов'язався після завершення будівництва оформити право власності ОСОБА_3 на частину цього об'єкта відповідно до суми отриманих коштів, або повернути кошти, про що ОСОБА_4 писав розписки, одна з яких надана суду, оскільки інші не збереглись.

Посилаючись на те, що умови попереднього договору ОСОБА_4 не виконані, ОСОБА_3 вважав, що кошти у розмірі 4 000 000 грн мають бути повернуті як безпідставно отримані за недійсним (нікчемним) правочином.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судами установлено, що 05 березня 2010 року між ОСОБА_4 (продавцем), ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 (покупцями) укладено нотаріально посвідчений попередній договір, зареєстрований в реєстрі за № 302, за умовами якого його сторони зобов'язались у майбутньому у строк 5 банківських днів з моменту здачі об'єкта (нежитлове приміщення, а також всі приміщення, які будуть добудовані при реконструкції цього об'єкта, по АДРЕСА_1) в експлуатацію після його реконструкції укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення у письмовій формі з нотаріальним посвідченням на умовах, визначених цим договором. Купівля-продаж об'єкта має бути вчинена на суму, що на день підписання договору купівлі-продажу об'єкта складатиме 24 000 000 грн (а. с. 149, т. 3).

15 вересня 2011 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 було укладено договір про розірвання попереднього договору від 05 березня 2010 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 976, та зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_4 (сторона-1) у момент підписання та нотаріального посвідчення цього договору повертає ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (сторона-2) грошові кошти в сумі 24 000 000 грн, які були сплачені останніми йому в рахунок повної вартості нежитлового приміщення. Вчинення стороною-2 (ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6) підпису в цьому договорі підтверджує факт отримання від ОСОБА_4 грошових коштів у зазначеній вище сумі (а. с. 150, т. 3).

Таким чином, оскільки нотаріально посвідчений договір про розірвання попереднього договору від 05 березня 2010 року не визнано недійсним та з його тексту вбачається повне повернення ОСОБА_4 грошових коштів за попереднім договором від 05 березня 2010 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування розписки, яка надана за попереднім договором, укладеним між сторонами в усній формі у листопаді 2011 року, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів про укладення ще одного договору в установленому законом порядку.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що між сторонами склалися договірні правовідносини, які випливають з попереднього договору від 05 березня 2010 року, у зв'язку із чим положення ст. 1212 ЦК України до них не застосовуються.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.