Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 31 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 18 177,76 доларів США на строк до 30 серпня 2012 року. На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір застави, предметом якого є автомобіль марки Mersedes Benz Vito, 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку він, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 59 009,41 доларів США.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду за захистом порушеного права із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, вказавши при цьому також про те, що останній платіж відповідачем було внесено 27 лютого 2009 року, а переривання строку позовної давності 30 квітня 2014 року не було, оскільки позивач не вчиняв особистих дій із погашення кредитної заборгованості, банк зарахував грошові кошти за реалізацію заставного автомобіля, відчуженого за рішенням суду, що не може свідчити про визнання відповідачем кредитної заборгованості.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 31 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 18 177,76 доларів США на строк до 30 серпня 2012 року.

На забезпечення виконання умов цього договору сторони уклали договір застави, предметом якого є автомобіль марки Mersedes Benz Vito, 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2010 року, що набрало законної сиди, звернуто стягнення на заставлене майно - автомобіль марки Mersedes Benz Vito, 2001 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, для погашення заборгованості, станом на 12 травня 2009 року складала 79 013 грн. 84 коп.

30 квітня 2014 року грошові кошти у розмірі 2 175,14 доларів США, отримані від примусової реалізації державним виконавцем зазначеного автомобіля, були зараховані в рахунок погашення пені по кредитній заборгованості.

Пред'являючи позов, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що отриманих від реалізації заставного майна коштів не вистачило на погашення цієї заборгованості, що відповідно до положень ст. ст. 591, 599 ЦК України та ст. 24 Закону України "Про заставу" є підставою для стягнення непогашеної заборгованості.

Так, згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Висновок апеляційного суду про те, що зарахування грошових коштів у розмірі 2 175,14 доларів США, отриманих від примусової реалізації заставного автомобіля, не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки вчинено банком, є передчасним, так як виконання рішення суду, що набрало законної сили, не є власними діями банку, а виконанням невиконаного відповідачем зобов'язання. Тобто апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що часткове погашення кредитної заборгованості проведено виключно за волею банка. При цьому примусове виконання рішення суду здійснюється за участю боржника, який вчиняв дії щодо передачі автомобіля для виконання рішення суду і дій державного виконавця не оскаржував.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.