Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПАТ "ХК "Київміськбуд") звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що на підставі п. 1.2 укладеного між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд", правонаступником якого є ПАТ "ХК "Київміськбуд" та ОСОБА_6 інвестиційного контракту від 20 серпня 2008 року, позивач зобов'язувався своїми силами і засобами за рахунок коштів інвестора збудувати і передати інвесторові нежитлове приміщення з функціональним призначенням, а інвестор узяв на себе обов'язок забезпечити відповідне фінансування об'єкту та оформити його у власність.

Згідно із пп. 2.21 п. 2.2 контракту, інвестор зобов'язаний дотримуватися порядку фінансування об'єкту, зазначеного в пункті 3 цього контракту.

Згідно із п. 3.2 контракту, якщо загальна площа реально збудовано об'єкту менша, ніж загальна площа за контрактом, то різниця оплачується інвестору за ціною 1 кв. м, яка діяла на момент здійснення останнього платежу, за винятком випадку, коли зменшення загальної площі є наслідком коригування проекту об'єкту за індивідуальним замовленням інвестора.

Відповідно до технічного паспорту від 19 січня 2011 року на вищезазначене нежитлове приміщення, виготовленого БТІ м. Києва, загальна площа становить 95,1 кв. м, а тому позивач зазначає в позовній заяві, що різниця між фактичною та проектною площами даного нежитлового приміщення становить 6,97 кв. м.

Відповідно до акта державна приймальна комісія прийняла в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1 з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, в якому знаходиться об'єкт інвестування.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач ОСОБА_6 свої зобов'язання за інвестиційними контрактом виконав лише частково, оплатив 896 2812,10 грн, проте у порушення вимог п. 3.2 контракту не сплатив різницю вартості об'єкту між фактичною площею за даним БТІ м. Києва та його проектною площею.

У зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути на його користь вартість 6,97 кв. м об'єкту інвестування, що становить 70 884,90 грн.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_6 було заявлено зустрічний позов, відповідно до якого останній просив зобов'язати ПАТ "ХК "Київміськбуд" передати йому нежитлове приміщення, яке було побудовано відповідно до умов інвестиційного контракту від 20 серпня 2008 року № 16-648/Н43, за актом прийому передачі; зобов'язати ПАТ "ХК "Київміськбуд" надати ОСОБА_6 всі необхідні документи для оформлення за ним права власності на нежитлове приміщення, яке було побудовано відповідно до умов інвестиційного контракту.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" заборгованість за договором інвестування на загальну суму 70 884 грн 90 коп., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 708 грн 85 коп., а всього стягнути на загальну суму 71 593 грн 70 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про зобов'язання до вчинення дій відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_6 не виконує належним чином умови інвестиційного контракту від 20 серпня 2008 року № 16-648/Н43 щодо дотримання порядку фінансування об'єкту нерухомості, а саме зобов'язання щодо сплати вартості площі об'єкта інвестування, на яку збільшилася загальна площа квартири, зокрема, на 6,97 кв. м, що становить 70 884,90 грн.

Також, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про визнання права власності, вчинення дій та відшкодування моральної шкоди було задоволено частково та визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, а також, стягнуто з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року зазначене рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про визнання права власності, вчинення дій та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

З урахуванням вказаного рішення та того, що за актом від 13 жовтня 2008 року державною приймальною комісією було прийнято в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1 з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, в якому знаходиться об'єкт інвестування, а також того, що технічний паспорт на об'єкт інверсування не оскаржувався в судовому порядку та є дійсним, судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 20 серпня 2008 між ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 було укладено інвестиційний контракт № 16-648/Н43, за умовами якого компанія зобов'язувалася своїми силами і засобами за рахунок коштів інвестора будувати і передати інвесторові нежитлове приміщення з функціональним призначенням, а інвестор узяв на себе обов'язок забезпечити відповідне фінансування об'єкту та оформити його у власність на умовах цього контракту. Об'єкт інвестування знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, проектна площа 88,13 кв. м.

Із п. 2.1 зазначеного контракту вбачається, що ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" зобов'язується: збудувати об'єкт згідно з проектом, ДНБ та технічною характеристикою; після 100 % оплати проектної площі, остаточних розрахунків за фактично збудовану площу по результатам обмірів об'єкту, проведених КМБТІ, та оформлення державного акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта передати інвестору об'єкт за актом прийому-передачі; організувати проведення приймальної комісії по введенню об'єкту в експлуатацію.

Із п. 2.2 зазначеного контракту вбачається, що ОСОБА_6 зобов'язаний дотримуватися порядку фінансування об'єкту, зазначеного в п. 3 цього контракту.

Згідно з п. 3.2 контракту, якщо загальна площа реально збудованого об'єкту менша ніж загальна площа за контрактом, то різниця оплачується інвестору за ціною 1 кв. м., яка діяла на момент здійснення останнього платежу, за винятком випадку, коли зменшення загальної площі є наслідком коригування проекту об'єкту за індивідуальним замовленням інвестора.

Із технічного паспорту на нежитловий будинок АДРЕСА_2 від 19 січня 2011 вбачається, що загальна площа нежитлового приміщення становить 95,1 кв. м.

Отже, різниця між проектною площею та фактичною площею складає 6,97 кв. м.

Із акта від 13 жовтня 2008 року вбачається, що державна приймальна комісія прийняла в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1 з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, в якому знаходиться об'єкт інвестування. На об'єкті виконано згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, змонтоване і випробуване обладнання, проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, створені безпечні умови для праці виробничого персоналу для перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці, пожежної безпеки, екологічних та санітарних норм.

Також встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про визнання права власності, вчинення дій та відшкодування моральної шкоди було задоволено частково та визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, а також, стягнуто з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року зазначене рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про визнання права власності, вчинення дій та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, у статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" в редакції, яка діяла на момент укладення даного договору, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

За умовами ч. 5 ст. 7 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення (гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177- 179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Стаття 18 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) , прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання прав.

Так, як убачається з умов укладеного договору, компанія зобов'язана після 100 % оплати проектної площі, остаточних розрахунків за фактично збудовану площу за результатами обмірів об'єкту, проведених КМБТІ, та оформленням державного акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта передати інвестору об'єкт за актом прийому-передачі.

Таким чином, остаточний розрахунок між учасниками будівництва здійснюється після введення об'єкта будівництва в експлуатацію за фактичними даними згідно з обмірами БТІ, тобто головною підставою для цих розрахунків є саме фактична (реальна, справжня) площа об'єкта інвестування, а тому важливою обставиною для проведення взаєморозрахунків між інвестором та компанією є відповідність результатів обмірів БТІ площі об'єкта інвестування реальним показникам станом на час введення будинку в експлуатацію.

Суди попередніх інстанцій у порушення ст. ст. 213- 214 ЦПК України, вищевикладеного не врахували, не визначились з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, не встановили обставин, що мають значення для справи, та не дослідили наявних у матеріалах доказів, зокрема висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2013 року № 7316/12-43, не перевірили доводів позивача за зустрічним позовом щодо відхилення компанією від проекту будівництва нежитлового приміщення, невідповідності площі спірного об'єкта інвестування в акті прийняття об'єкта в експлуатацію (2008 рік) та в технічному паспорті (2011 рік), належним чином не обґрунтували своїх висновків щодо відсутності підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову, посилаючись лише на те, що технічний паспорт є дійсним, а ОСОБА_6 рішенням суду в іншій справі було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.