Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, третя особа: орган опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області, про виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 квітня 2016 року,

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") у жовтні 2014 року звернулося до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого вказав, що за кредитним договором від 21 лютого 2006 року № MKW0GK00000016 ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", надало ОСОБА_6 кредит у розмірі 64 900 грн строком по 18 лютого 2016 року. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено іпотекою належного йому житлового будинку АДРЕСА_1, про що 22 червня 2006 року був укладений договір іпотеки. Позичальник свої зобов'язання порушив, у результаті чого виник борг у розмірі 123 523 грн 46 коп.

Рішенням Воловецького районного суду від 19 січня 2010 року звернуто стягнення на зазначений предмет іпотеки шляхом його продажу банком.

З урахуванням наведеного, просив виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предметі іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 квітня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення у справі і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", за договором від 21 лютого 2006 року № MKW0GK00000016 надало ОСОБА_6 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на купівлю будинку на суму 59 000 грн, а також 5 900 грн на сплату страхових платежів у випадках, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 договору, на строк до 18 лютого 2016 року зі сплатою за користування коштами 1 % на місяць (12 % річних) на суму залишку заборгованості за кредитом та передбачених договором винагород і комісій. На забезпечення виконання зобов'язань позичальником банк 22 лютого 2006 року уклав із ним договір іпотеки, посвідчений держнотаріусом Маньо О.Ф. Воловецької держнотконтори за реєстровим № 293, на підставі якого в іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, посвідченим 17 січня 2006 року держнотаріусом МаньоО.Ф. Воловецької держнотконтори за реєстровим № 51, право власності іпотекодавця на будинок зареєстровано 20 січня 2006 року.

Рішенням Воловецького районного суду від 19 січня 2010 року позов ЗАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 123 153 грн 46 коп. звернено стягнення на належний відповідачу будинок АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем із наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У будинку зареєстровані та проживають окрім ОСОБА_6 також ОСОБА_7, яка зареєстрована в будинку з 1994 року і ОСОБА_8, який зареєстрований у будинку з 1993 року. Крім того, довідками Виконкому Гукливської сільської ради від 31 жовтня 2014 року № 1203, від 14 листопада 2014 року № 1272 стверджується, що до складу сім'ї ОСОБА_8 належать і їхні доньки ОСОБА_10 1994 року народження і ОСОБА_11, 1997 року народження. Відповідно до довідки виконкому від 14 листопада 2014 року ОСОБА_8 народився у зазначеному вище будинку і постійно в ньому проживає, у довідці від 28 листопада 2014 року № 1334 зазначено, що ОСОБА_6 зареєстрований за вищевказаною адресою, але з 2005 року там не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_12 з 1988 року і був нею на підставі договору від 21 березня 2003 року, посвідченого держнотаріусом Воловецької держнотконтори Маньо О.Ф. за реєстровим № 159, подарований ОСОБА_13, яка право власності на будинок зареєструвала 24 березня 2003 року. У подальшому ОСОБА_13 за договором від 17 січня 2006 року продала будинок ОСОБА_6

15 серпня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення, що було отримано адресатами 19 серпня 2014 року, надіслало ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 повідомлення-вимогу, якою у 30-денний строк з дня її отримання зажадало від них та всіх зареєстрованих осіб добровільно звільнити предмет іпотеки разом з усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім'ї та іншими мешканцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення із займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оскільки будинок, який передавалася в іпотеку, був придбана не за рахунок коштів, одержаних у кредит за договором від 21 лютого 2006 року № MKW0GK00000016, а тому відсутні правові підстави для виселення відповідачів з предмета іпотеки без надання іншого постійного жилого приміщення.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України (1618-15) , підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.