Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору позики удаваним, визнання фактично укладеною угоду по взаєморозрахункам за договором купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником - ОСОБА_7, на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 1 грудня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у він згідно з довідкою-рахунком від 6 травня 2014 року та від 3 липня 2014 року придбав автомобіль самоскид-С вантажний марки "MAN TGA26.430" та причіп ПР-самоскид-Е марки "FEBER", модель 24 PWBN. Дані транспортні засоби він домовився придбати у продавця ОСОБА_8 за 90 тис.доларів США у розстрочку. У документах власником транспортних засобів зазначений ОСОБА_6, про якого він дізнався після того, як отримав документи на автомобіль та причіп від ОСОБА_8. Станом на серпень 2014 року він віддав ОСОБА_8 50 тис. доларів США. Ніяких розписок він не брав, оскільки автомобіль та причіп вже були зареєстровані на його ім'я, тому не бачив у цьому необхідності. У липні-серпні 2014 року ОСОБА_8 зателефонував йому та повідомив про те, що їде за кордон. Для того щоб врегулювати повернення залишку грошових коштів за автомобіль та причіп віндомовився з ОСОБА_8, що цей залишок він поверне його товаришу - ОСОБА_5, уклавши з ним договір позики, а останній передасть грошові кошти ОСОБА_8, про що у них була усна домовленість.

16 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір позики, однак він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором. За укладеним договором позики йому грошові кошти відповідачем не передавалися, оскількиданий договір був укладений для врегулювання повернення грошовихкоштів у рахунок сплати за договором купівлі-продажу транспортних засобів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просивсуд: визнати договір позики удаваним та внаслідок цього недійсним; визнати фактично укладеною угоду про врегулювання взаєморозрахунків за договором купівлі-продажу причепа та автомобіля, укладеного між ним та ОСОБА_6

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 1 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення чч. 1, 2 ст. 207, ст. ст. 235, 1046, 1047 ЦК України, врахувавши роз'яснення, надані у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними", дійшли до правильного висновку про те, що визнати удаваним можна лише той правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, вчиненого тими ж самими сторонами.

Однак між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договори з приводу купівлі-продажу автомобіля чи причепа не укладались, позивач доводив, що купив автомобіль та причіп у ОСОБА_6, а оформленням документів займалась особа на ім'я ОСОБА_8. Автомобіль та причіп були відчужені ОСОБА_6, тому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не могло бути укладено угоди щодо врегулювання взаєморозрахунків за придбаний автомобіль та причіп, оскільки останній не був стороною в укладеному договорі купівлі-продажу автомобіля та причепа.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, шо ОСОБА_6 передав право вимоги ОСОБА_5на отримання грошових коштів від позивачаза договором купівлі-продажу.

Зазначені доводи та справжні обставини правовідносин можуть бути враховані у разі наявності спору про стягнення позики.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 1 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.