Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Голосіївського району міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства "Київенерго", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання ордеру недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року,

У грудні 2014 року заступник прокурора Голосіївського району міста Києвазвернувся до суду в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації з позовом, у якому просив визнати недійсним ордер № 10 від 22 травня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначав, що 04 квітня 2012 року рішенням комісії з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" (протокол № 03/2012 від 04 квітня 2012 року) ОСОБА_4 було надано дозвіл на видачу ордеру на квартиру АДРЕСА_1, а 22 травня 2012 року було видано ордер № 10 на право вселення у вказану квартиру.

Також зазначав, що вказаний будинок має статус житлового будинку для малосімейних, а рішенням Київської міської ради восьмого скликання шостої сесії від 01 грудня 2011 року за № 748/6984 (ra_748023-11) "Про передачу до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації жилого будинку для малосімейних на АДРЕСА_1" зазначений житловий будинок передано до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, а тому саме остання має виключне право здійснювати управлінські функції щодо вказаного житлового будинку.

Посилаючись на те, що відповідно до вимог ст. 58 Житлового кодексу Української РСР ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, проте на момент видачі спірного ордеру у зазначеній квартирі проживала ОСОБА_5, заступник прокурора Голосіївського району міста Києва просив позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили із недоведеності позивачем факту передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 у місті Києві станом на 14 квітня 2012 року до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, оскільки на день прийняття рішення комісії з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" (протокол № 03/2012 від 04 квітня 2012 року) і видачі ордеру № 10 (22 травня 2012 року) вказаний будинок перебував на балансі ПАТ "Київенерго", і суду не надано акту прийому-передачі зазначеного будинку на виконання рішення Київської міської ради восьмого скликання шостої сесії від 01 грудня 2011 року за № 748/6984 (ra_748023-11) "Про передачу до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації жилого будинку для малосімейних на АДРЕСА_1".

Також, судами попередніх інстанцій вмотивовано зазначено, що рішення комісії з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" (протокол № 03/2012 від 04 квітня 2012 року) про надання ОСОБА_4 дозволу на видачу ордеру на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, а рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2014 року, яке набрало чинності, ОСОБА_5 було виселено із спірної квартири АДРЕСА_1.

Зважаючи на вищевикладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.