Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Євтушенко О.П., Євграфової Є.П., Мостової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні майном, визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо чинення перешкод у користуванні Ѕ частиною нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 неправомірними; зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні вказаним майном; стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 11 450,00 грн з кожного.

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що з грудня 2004 року він є власником Ѕ частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. Співвласниками іншої частки цього нерухомого майна в рівних частках є його бувша дружина ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_8

Вказане нежитлове приміщення кожен із них використовував для здійснення своєї підприємницької діяльності. Після розірвання шлюбу у 2007 році та між ними склалися неприязні стосунки.

Починаючи з 2007 року відповідачі постійно перешкоджали користуватися належним йому майном за вказаною адресою, у зв'язку з чим він неодноразово звертався до правоохоронних органів.

Крім того, 19 червня 2012 року належне йому нерухоме майно за вказаною адресою було описане та арештоване державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення на користь банку й передане на відповідальне зберігання його колишній дружині ОСОБА_7, що стало для відповідачів додатковим приводом чинити йому перешкоди у користуванні майном. Лише після винесення державним виконавцем постанови від 14 травня 2014 року про заміну відповідального зберігача спірного майна, він отримав безперешкодний доступ до свого майна.

Також позивач вважає, що протиправними діями відповідачів йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінив у 22 900,00 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії ОСОБА_7 щодо чинення перешкод ОСОБА_6 у вільному доступі до належного йому на праві власності нерухомого майна по АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 11 450,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання дій неправомірними та усунення перешкод у користуванні власністю.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в частині залишення рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_6, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, просив його скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що дії ОСОБА_7 є неправомірними, оскільки нею протягом 2007 - 2014 років чинились перешкоди ОСОБА_6 у користуванні його власністю. Крім того, вказаними діями ОСОБА_7 було завдано моральної шкоди ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання дій неправомірними та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом помилково було обрано спосіб захисту позивача шляхом визнання дій ОСОБА_7 неправомірними, оскільки до даних правовідносин необхідно застосовувати спосіб захисту передбачений ст. 391 ЦК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що на даний час відсутні підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, оскільки позивач з 14 травня 2014 року вільно та безперешкодно володіє та користується своїм майном.

Що стосується часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд виходив із того, що оскільки в період з 06 січня 2008 року по 15 березня 2012 року ОСОБА_7 чинила перешкоди позивачу у користуванні його майном, у зв'язку з чим йому було завдано моральної шкоди.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками судів з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6, на підставі договору дарування від 30 грудня 2004 року, є власником Ѕ частини нежитлових приміщень, розташованиих по АДРЕСА_1.

Співвласником іншої 1/2 частини нежитлових приміщень за вказаною адресою була його дружина - ОСОБА_9, яка після розірвання шлюбу з ним та реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 у 2007 році, змінила прізвище на ОСОБА_7

15 квітня 2009 року ОСОБА_7 подарувала належну їй 1/2 частину вказаних нежитлових приміщень своїй дочці ОСОБА_11, яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_8

Вказане нежитлове приміщення кожен із них використовував для здійснення своєї підприємницької діяльності, зокрема, ОСОБА_6 для здійснення діяльності ПМП "ДАО", а ОСОБА_7 - ТОВ "Хімрезерв-Миколаїв".

Після припинення сімейних відносин, починаючи з січня 2007 року між сторонами тривалий час існують неприязні стосунки, у зв'язку з чим як позивач, так і відповідачка ОСОБА_7, неодноразово зверталися до правоохоронних органів з приводу неправомірної поведінки один одного.

Крім того, ОСОБА_6 звертався до правоохоронних органів також з приводу того, що ОСОБА_7 чинить йому перешкоди у користуванні спірним майном, що підтверджується відповідними заявами від 27 лютого 2007 року, від 06 січня 2006 року, від 10 листопада 2011 року, від 15 березня 2012 року.

Судами також установлено, що на даний час позивач вільно та безперешкодно користується своїм майном.

Згідно із ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Отже, з урахуванням вказаних вимог закону, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем доведено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами те, що ОСОБА_7 чинила ОСОБА_6 перешкоди у користуванні належним йому майном, чим порушувала його право володіння та розпорядження своїм майном, у зв'язку з чим спричинила йому моральну шкоду. При визначенні розміру моральної шкоди, апеляційним судом були враховані вимоги розумності і справедливості. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, апеляційний суд дійшов до правильного висновку, що оскільки на даний час позивач вільно та безперешкодно користується своїм майном, то і відпала необхідність для захисту його порушених прав.

В той же час, рішення суду в частині розподілу судових витрат не ґрунтується на законі.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди І та ІІ груп законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів І та ІІ груп.

Згідно із ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат,з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з довідки МСЕК № 069003 від 22 вересня 2010 року ОСОБА_7 є інвалідом другої групи довічно.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_7 зазначала, що при вирішенні питання щодо розподілу судового збору місцевий суд не врахував, що вона являється інвалідом 2-ї групи та відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору.

Однак, апеляційний суд, на порушення зазначених положень закону, відхиляючи апеляційну скаргу, не перевірив доводів апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат, не навів мотивів та обставин, які б спростовували доводи скарги.

Викладене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду в частині розподілу судового збору з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року в частині розподілу судових витрат скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.