Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у добровільному порядку відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 лютого 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про стягнення аліментів на утримання дитини у меншому розмірі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 30 грудня 2014 року, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 серпня 2008 року, актовий запис № 3682, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з відомостями про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Довідкою від 12 березня 2016 року № 8166/6849-0-33-16/16, виданою заступником апарату Міністерства юстиції України підтверджується, що ОСОБА_4, займає посаду заступника директора департаменту державної виконавчої служби - начальника управління контролю та статистичного забезпечення з посадовим окладом - 4 586 грн, надбавка за 7 ранг державного службовця - 110 грн, надбавка за вислугу років (25 %) - 1 174 грн, надбавка за виконання особливо важливої роботи (100 %) - 5 870 грн.

Згідно з довідкою від 15 березня 2016 року № 7, виданої ОСОБА_3, вбачається, що вона працює в адвокатському об'єднанні "Скорпіон" на посаді юриста з 02 лютого 2015 року по даний час. За останні шість місяців їй нараховано та виплачено дохід з вересня по грудень 2015 року по 1 901 грн щомісячно, з січня по лютий 2016 року - по 1 927 грн 18 коп. щомісячно.

Відповідно до довідки від 23 березня 2016 року № 103, виданої директором навчально-виховного комплексу № 2 школи-ліцею Рівненської міської ради А. Нагорним, ОСОБА_5 навчається у 2 класі. Протягом 2014, 2015 років вихованням сина займалася мати, батько участі у вихованні дитини не бере.

За змістом характеристики ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що дитина навчається у навчально-виховному комплексі № 2 "Школа-ліцей" Рівненської міської ради з першого класу. За час навчання зарекомендував себе старанним, працелюбним учнем. Мати приділяє належну увагу вихованню і навчанню сина, постійно відвідує батьківські збори, приходить до шкоди цікавиться навчанням. Батько не приділяє уваги вихованню і навчанню сина. Жодного разу не був на батьківських зборах, не брав ніякої участі у шкільному житті сина.

Також встановлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 23 жовтня 2003 року, актовий запис № 243.

Згідно з довідкою МСЕК № 030870, виписки з історії хвороби № 1010 та консультативного висновку від 21 березня 2016 року відповідач має ІІІ групу інвалідності та вроджену АВ блокаду, встановлений кардіостимулятор який підлягає заміні через 2, 3 роки.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 08 серпня 2015 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1042.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 18 квітня 2015 року, актовий запис № 640, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України від 11 березня 2016 року № 144575/20-30-11-01-77 про суми виплачених доходів ОСОБА_3 за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року - інформації про доходи немає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до ст. 180 СК України відповідач зобов'язаний утримувати свого сина до досягнення ним повноліття, він має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини від його доходу, і такий розмір є достатнім для утримання дитини.

Проте погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Так, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України вищевказаних вимог закону не врахував, фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи належним чином не встановили, зокрема, що не перевірили доводи відповідача щодо можливості надавати аліменти в розмірі, який було визначено судом, його посилань на те, що йому встановлено 3 групу інвалідності за загальним захворюванням, крім того на його утриманні знаходиться дружина та ще двоє дітей.

Крім того, судами належним чином не перевірено та не спростовано доводи відповідача про те, що він увесь час бере участь у вихованні сина та надає матеріальну допомогу, придбаває одяг, що підтверджується відповідними квитанціями. А крім того не з'ясовано місце проживання малолітньої дитини, оскільки остання зареєстрована за місцем проживання бабусі, а не матері.

За таких обставин, оскільки фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.