Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 05 березня 2015 року між ним та ОСОБА_7 був укладений договір позики № 1-15, за умовами якого він передав у позику відповідачу 489 230 грн зі строком повернення до 31 грудня 2015 року. У визначений строк позику не повернуто. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_6 просив стягнути із відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 489 230 грн.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 в рахунок погашення позики суму у розмірі 489 230 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 05 березня 2015 року між ОСОБА_6 (позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник) був укладений договір позики № 1-15. У п. 3 договору вказано, що сума позики становить 489 230 грн; надається після підписання сторонами даного договору та відповідно до потреб позичальника (повністю чи частинами) на термін до 31 грудня 2015 року (п. п. 4, 5 договору позики).

Надання позики у розмірі 489 230 грн ОСОБА_6 підтверджував платіжним дорученням від 31 жовтня 2013 року на суму 124 230 грн, квитанціями від 29 листопада 2013 року на загальну суму 15 тис. грн, видатковим касовим ордером від 07 березня 2015 року на суму 200 тис. грн та видатковим касовим ордером від 24 квітня 2015 року на суму 150 тис. грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що платіжне доручення від 31 жовтня 2013 року та квитанції від 29 листопада 2013 року не є належними та допустимими доказами передачі коштів у борг, оскільки датовані до підписання договору позики. В той же час умовами договору позики не передбачено отримання будь-яких коштів до укладення цього договору. Відсутнє в договорі і посилання на будь-які зобов'язання ОСОБА_7 перед ОСОБА_6 до його підписання сторонами. Натомість п. 4 договору передбачено, що позика надається після підписання сторонами договору. Також суд дійшов висновку про те, що кошти за видатковими касовими ордерами на загальну суму 350 тис. грн були надані відповідачу на виконання договору про спільну забудову бази відпочинку ПП "Турист-Азов" по АДРЕСА_1 від 10 січня 2014 року та договору про винагороду від 10 січня 2014 року, відповідно до яких ОСОБА_7 як виконавець робіт з будівництва бази відпочинку отримував грошові кошти для закупівлі меблів та матеріалів.

Із такими висновками повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Зважаючи на зміст п. 4 договору позики про те, що позикодавець надає позику після підписання сторонами даного договору, та з огляду на відсутність у договорі застереження про грошове зобов'язання ОСОБА_7 перед ОСОБА_6, що виникло до підписання цього договору та включається до суми позики, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, сума у розмірі 139 230 грн (платіжне доручення від 31 жовтня 2013 року та квитанції від 29 листопада 2013 року) не є складовою позикового зобов'язання за договором від 05 березня 2015 року.

Разом з тим, дійшовши висновку про те, що кошти за видатковими касовими ордерами на загальну суму 350 тис. грн були надані відповідачу на виконання договору про спільну забудову та договору про винагороду від 10 січня 2014 року, апеляційний суд не дав оцінки тим обставинам, що договір позики укладено 05 березня 2015 року, видаткові касові ордери на загальну суму позики 350 тис. грн датовані 07 березня 2015 року та 24 квітня 2015 року, а кошти для закупівлі меблів та матеріалів, використаних у процесі будівництва бази відпочинку, ОСОБА_7 отримував у період із 28 листопада 2014 року по 10 червня 2014 року, як вбачається із бухгалтерської розшифровки виданих ОСОБА_7 коштів (а. с. 81).

Крім того, видаткові касові ордери містять посилання на те, яка сума є позикою, та на сам договір від 05 березня 2015 року № 1-15, а також підписані ОСОБА_7 (а. с. 22, 23).

З огляду на те, що наведені обставини, які впливають на правильність вирішення справи, судом не досліджені та доказами не перевірені, висновки апеляційного суду про безгрошовість договору позики від 05 березня 2015 року № 1-15 є передчасними, а тому ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд апеляційного суду за ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.