Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 07 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "РайффайзенБанк Аваль", та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 300 000 доларів США зі сплатою 14,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 06 липня 2018 року.

На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 липня 2008 року між банком та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля, магазин промислових товарів, офіс, складські приміщення, загальною площею 1 064, 3 кв. м по вул. Ужгородській, 192 у м. Мукачево Закарпатської області.

Посилаючись на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 17 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 123 831, 81 доларів США, що в еквіваленті становить 2 732 494 грн 14 коп., та пеня у розмірі 61 946 грн 81 коп., яку просило стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 07 липня 2008 року у розмірі 123 831, 81 доларів США, з яких: 117 249, 17 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 582, 64 доларів США - заборгованість за відсотками, та 61 946 грн 81 коп. - пеня.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки боржник неналежним чином виконував обов'язки, покладені на нього умовами кредитного договору, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку. При цьому, відповідачем не надано доказів на спростування, наведеного банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є його процесуальним обов'язком (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Правильно зазначено й те, що позивач виконав зобов'язання перед позичальником щодо надання кредитних коштів, що підтверджується копіями меморіальних ордерів від 16 липня 2008 року та від 17 липня 2008 року (а. с. 20, 21).

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.