Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про виплату страхового відшкодування, стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних за прострочення виплати страхового відшкодування, моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 31 липня 2013 року з вини водія ОСОБА_5 сталася дорожньо-транспортна пригода, який керуючи автомобілем марки Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого сталось зіткнення з належним позивачу автомобілем марки ВА3 21124, державний номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням, внаслідок чого було пошкоджено вказаний автомобіль.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП за порушення пункту 12.1 Правил дорожнього руху України.

Позивач зазначає, що 28 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта") укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ 9593376, у зв'язку з чим він 01 серпня 2013 року звернувся до ПАТ "НАСК "Оранта" із заявою про визнання дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком та 02 серпня 2013 року було складено протокол огляду транспортного засобу аварійним комісаром ОСОБА_6, а 26 вересня 2013 року позивачем було надано до страхової компанії постанову суду про визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

За результатами розгляду його заяви ПАТ "НАСК "Оранта" прийнято рішення про виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 15 835,58 грн, яке компанія повинна була виплатити йому не пізніше 25 грудня 2013 року за спливом 90 днів з дня подання останнього документа до заяви про виплату страхового відшкодування, але ПАТ "НАСК "Оранта" не виконала зобов'язання у вказаний строк, внаслідок чого були порушені його права.

Позивач зазначає, що 02 вересня 2015 року ПАТ "НАСК "Оранта" виплатило страхове відшкодування в розмірі 15 835,58 грн, тобто виконання зобов'язання було прострочено на 615 днів за період з 26 грудня 2013 року по 01 вересня 2015 року включно, що дає йому право на вимогу сплати пені за прострочення виплати страхового відшкодування, яка становить 8 874,00 грн, трьох відсотків річних в сумі 800,00 грн та інфляційних втрат за вказаний період в сумі 11 495 грн.

Позивач вважає, що ПАТ "НАСК "Оранта" виплатила йому пеню за весь час прострочення зобов'язання в розмірі 8 874,00 грн та здійснила часткову виплату страхового відшкодування в розмірі 6 961,58 грн, що разом становить 15 835,58 грн, у зв'язку з чим вважає, що повний розрахунок з ним страховою компанією не проведено.

Як на підставу стягнення з ПАТ "НАСК "Оранта" інфляційних втрат та 3 % річних, позивач посилається на вимоги ст. 625 ЦК України.

Як на підставу відшкодування відповідачем ОСОБА_5 моральної шкоди позивач зазначає, що вказаними діями відповідач спричинив йому таку шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, які виявилися у погіршенні загального самопочуття, відчуття тривоги та тривалого депресивного стану, хвилювань, пов'язаних з необхідністю ремонту автомобіля.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 29 березня 2016 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року, позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про виплату страхового відшкодування, стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних за прострочення виплати страхового відшкодування, моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_4 інфляційні витрати в розмірі 11 495 грн, три відсотки річних за прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 800 грн.

Стягнуто в частковому порядку з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Стягнуто в частковому порядку з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "НАСК "Оранта" просить скасувати судові рішення в частині стягненні з страхової компанії інфляційних втрат, трьох відсотків річних за прострочення виплати страхового відшкодування та судових витрат та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до страхової компанії, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В іншій частині судові рішення не оскаржуються та касаційним судом не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стягуючи з ПАТ "НАСК "Оранта" на користь позивача передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних, суди виходили з доведеності факту прострочення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання, передбаченого умовами укладеного 28 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_5 договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ 9593376, так і прострочення ПАТ "НАСК "Оранта" виконання такого зобов'язання на 615 днів.

При цьому, судами встановлено, що 31 липня 2013 року з вини відповідача ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПАТ НАСК "Оранта", сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачу автомобіль марки ВА3 21124, державний номерний знак НОМЕР_2.

Доводи касаційної скарги про те, що Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) не передбачено стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, а також щодо не поширення на спірні правовідносини ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

У частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України (435-15) ).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Проаналізувавши норми статей 524, 533- 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справіна підставі укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ "НАСК "Оранта" договору, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 6-927цс16.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.