Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С. суддів: Євграфової Є.П., Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до чергового лікаря Обласного комунального закладу Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 серпня 2014 року його було доставлено працівниками міліції до Обласного комунального закладу Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру для проходження обстеження на стан сп'яніння. На той час він перебував у важкому стані, який був пов'язаний з хронічними захворюваннями, інвалідністю та побиттям працівниками міліції, та одразу ж попросив чергового лікаря викликати швидку допомогу для надання йому невідкладної медичної допомоги. Черговий лікар Обласного комунального закладу Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру ОСОБА_7 не звернула уваги на його стан здоров'я, не викликала бригаду швидкої допомоги для надання йому невідкладної медичної допомоги та не надала таку сама. Посилаючись на вказані обставини, та з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з чергового лікаря Обласного комунального закладу Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру ОСОБА_7 завдану йому майнову шкоду у розмірі 250 000,00 грн, моральну шкоду - 50 000 грн, а також визнати недійсним Акт медичного огляду від 18 серпня 2014 року.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Акта медичного огляду від 18 серпня 2014 року, суди попередніх інстанцій виходили із того, що акт медичного огляду є способом фіксації та не є правочином чи договором, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 203 ЦК України, на яку посилався позивач, а також із того, що питання визнання акта медичного огляду недійсним виходить за межі повноважень суду та такий спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України.

Зазначені висновки суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального і процесуального закону та зроблені при повному з'ясуванні всіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до направлення інспектора ДПС ОСОБА_9, 18 серпня 2014 року о 22-30 год ОСОБА_6 булонаправлено до ОКЗЛОР Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера, як водія транспортного засобу "ГАЗ", держаний реєстраційний знак ВС 1080АМ, для огляду на стан алкогольного сп'яніння.

ЗгідноАкта медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 0000747/1951 від 18 серпня 2014 року, складеного лікарем-наркологом ОКЗЛОР Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансера ОСОБА_7, заключний діагноз встановити лікарю не вдалося у зв'язку з відмовою ОСОБА_10 від огляду.

У вказаному акті також зазначено про те, що при огляді обстежуваної особи установлено: одяг цілий, останній був без видимих тілесних ушкоджень (п. 9); настрій млявий, в кабінет огляду ОСОБА_6 зайшов за допомогою працівників міліції, скарги на біль в обох ногах (п. 10); свідомість збережена, орієнтований, мова змазана (п. 11-12). Від перевірки пульсу, артеріального тиску, реакцію очей на світло тощо, проходження обстеження за допомогою спеціального технічного засобу позивач відмовився (п.13); зі слів ОСОБА_10 вживав алкоголь 18 серпня 2014 року близько 160 г горілки (п. 16).

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_6 посилався на те, що черговий лікар Обласного комунального закладу Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру ОСОБА_7 не звернула уваги на його стан здоров'я, не викликала бригаду швидкої допомоги для надання йому невідкладної медичної допомоги та не надала медичної допомоги, у зв'язку з чим йому завдано майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 167 ЦК України передбачено, що моральна шкоди, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною 2 цієї статті.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій належним чином з'ясували фактичні обставини по справі та надали правильну оцінку доказам, у зв'язку з чим дійшли до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним акта медичного огляду від 18 серпня 2014 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п. п. 2, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішеннями, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив визнати недійсним Акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 18 серпня 2014 року, яким зафіксовано зовнішній вигляд обстежуваної особи, поведінку і т. і., а також заключний діагноз.

Відповідно до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ України від 09 вересня 2009 року № 400/666 (z0931-09) , за результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, на підставі якого видається висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. п. 3.15 - 3.16).

Отже, акт медичного огляду є способом фіксації при обстеженні, а оформлення результатів медичного огляду здійснюється шляхом складання відповідного висновку.

За таких обставин та з урахуванням вищевказаних вимог закону, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акта медичного огляду від 18 серпня 2014 року, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, так як вказаний акт не є ні правочином, який можна визнати недійсним, ні актом органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який можна визнати незаконним, а також не впливає на права та обов'язки позивача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій, правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Установивши, що оскаржувані рішення відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України, та керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.