Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2015 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом.

Зазначало, що 23 квітня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % рік на суму залишку заборгованості.

ОСОБА_6 належним чином умови кредитного договору не виконав, унаслідок чого станом на 30 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 3 869 грн 64 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2015 року, у позові відмовлено.

В касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 23 квітня 2010 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено договір, відповідно до якого банк надав ОСОБА_6 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит відповідно до умов договору.

Вказаний договір був укладений шляхом отримання банком підписаної та заповненої відповідачем заяви від 23 квітня 2010 року, відповідно до якої відповідач погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг. 25 квітня 2010 року банком на виконання умов договору було видано ОСОБА_6 кредитну картку.

Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього часу жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на той же термін.

Відповідно до п. 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, строк дії картки вказаний на картці (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.

Відповідно до п. 2.1.1.12.5 Умов та правил надання банківських послуг, строк погашення за кредитом за платіжними картками відбувається в наступному порядку: строк погашення відсотків за кредитом і комісії щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту - в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Суди правильно виходили з того, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах, визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 24 вересня 2014 року № 6-103цс14, від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14, від 18 березня 2015 року, № 6-25цс15, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15 яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову банку через пропуск ним встановленого трирічного строку позовної давності.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України (1618-15) , підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.