463/1355/13-ц Про усунення перешкод у користуванні майном - 08.02.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3, яка' діє в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про визнання права дитини на проживання та усунення перешкод у користуванні житлом; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на проживання та усунення перешкод у користуванні житлом; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником - ОСОБА_7, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 9 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом в інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4, в якому просила суд визнати право її неповнолітньої дочки на проживання в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні житлом, припинити руйнацію квартири і привести її у належний стан, який забезпечив би дочці нормальні умови для проживання та розвитку.

У липні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд виселити ОСОБА_3 разом з її неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 з його квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати їх не чинити йому як власнику квартири перешкод у користуванні нею.

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 в своїх інтересах звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право на проживання в квартирі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона весь час з моменту укладення із ОСОБА_6 шлюбу користувалась квартирою та проживала у ній як член сім'ї власника, а тому в силу вимог ст. 156 ЖК України й після припинення сімейних стосунків з власником квартири має право на проживання у ній. Крім того, зазначала, що її право на проживання в квартирі є похідним від права на проживання неповнолітньої дочки.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 9 квітня 2015 року позов ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки - ОСОБА_4, задоволено частково. Визнано за неповнолітньою ОСОБА_4 право на проживання в окремій трикімнатній квартирі АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2015 року рішення суду першої інстанції у частині позову ОСОБА_3 скасовано та частково його задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право на проживання в квартирі АДРЕСА_1. В іншій частині вимог відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2016 року рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на проживання, усунення перешкод у користуванні житлом скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті - рішення апеляційного суду залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на проживання, усунення перешкод у користуванні житлом залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_7, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення її позову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що вона з 19 листопада 2012 року перестала бути членом сім'ї наймача, а власник відповідно до ст. 391 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3, вселившись у спірну квартиру в якості члена сім'ї її власника, зберегла при цьому за собою право власності та право на постійне місце проживання (залишаючись зареєстрованою) в приватизованому нею ще у 1996 році іншому житловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_2, загальною площею на даний час 153,1 кв. м. Разом з тим після розірвання 28 листопада 2013 року шлюбу з ОСОБА_6, ОСОБА_3 перестала бути членом його сім'ї як власника спірної квартири.

Проте повністюпогодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради 22 вересня 1997 року, належить ОСОБА_6

З 11 листопада 1995 року ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, після чого вселилась у квартиру АДРЕСА_1 як член сім'ї власника квартири. Шлюб було розірвано рішенням суду 28 листопада 2013 року.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, тобтодружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Разом із тим відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, а саме у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище вимоги закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на проживання та усунення перешкод у користуванні житлом.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - ОСОБА_7, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року скасувати, справу в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на проживання та усунення перешкод у користуванні житлом передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.