Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого 

Гнатенка А.В.,

суддів:

Барсукової В.М., Балюка М.I.,

Берднік I.С., Косенка В.Й.,-

розглянувши в  судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2005 року, 

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом до ОСОБА_2 про  відшкодування матеріальної та  моральної шкоди.

Зазначала, що 8 березня 2002 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася з вини відповідача, вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до інвалідності.

Посилаючись на те, що діями відповідача їй було заподіяно шкоду, позивачка просила стягнути на її відшкодування  4 500 грн. витрат на лікування, втрачений заробіток  та 500 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 20 квітня 2005 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 431 грн. 34 коп. матеріальної шкоди, 300 000 грн. моральної шкоди, 1 623 грн. судових витрат, а всього 306 054 грн. 34 коп.

Стягнуто щомісячно з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої  на день виплати.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2005 року рішення Кілійського районного суду  від 20 квітня 2005 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн. моральної шкоди. В решті рішення Кілійського районного суду від 20 квітня 2005 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені по справі судові рішення та ухвалити нове рішення про зменшення розміру стягнутих сум моральної шкоди та втраченого заробітку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 березня 2002 року о 5 год. 30 хвилин на 138-му км шляху Одеса-Рені cталася ДТП з вини водія автомобіля "Тайота", держномер НОМЕР_1, ОСОБА_2, який порушив Правила дорожнього руху, перевищив встановлену швидкість, не упорався з керуванням, внаслідок чого автомобіль перевернувся, а пасажирка ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вина відповідача в скоєнні ДТП підтверджується вироком Татарбунарського районного суду від 18 серпня 2003 року, яким відповідач був засуджений за ст. 286 ч. 2 КК України (2341-14) до 3-х років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік.

Висновками МСЕК від 3 червня 2002 року та 13 вересня 2004 року ОСОБА_1 було встановлено 1 групу інвалідності. Дата чергового переогляду 13 вересня 2006 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивачки 4 431 грн. 34 коп. витрат на лікування, 300 000 грн. моральної шкоди та втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати щомісячно, суд керувався ст.ст. 1166, 1187, 1195 ГК України (436-15)   2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Апеляційний суд, розглянувши справу в апеляційному порядку, лише зменшив розмір стягнутої суми моральної шкоди з 300 000 грн. до 50 000 грн.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) в редакції  2003 року, суд не врахував, що правовідносини виникли у 2002 році і не є такими, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Питання відшкодування позивачці заподіяної шкоди, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року,  регулюється ЦК України (435-15)   1963 (1540-06) року.

Відповідно до ст.ст 455, 457 ЦК України 1963 (1540-06) року, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров,я особа, відповідальна за шкоду, зобовcязана відшкодувати потерпілому втрачений внаслідок втрати або зменшення працездатності заробіток, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоровcя (посиленне харчування, протезування, сторонній догляд тощо). При цьому шкода відшкодовується у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоровcя і фактично одержуваної ним пенсії.

Розглянувши спір, суд не застосував  вказаних норм матеріального права, не врахував розcяснень п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 (v0006700-92) від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та, в порушення ст. ст. 213 ЦПК України (1618-15) , не встановив розмір призначеної позивачці після ушкодження здоровcя пенсії, яка мала враховуватись при визначенні розміру втраченого заробітку, та термін, за який підлягає стягненню втрачений позивачкою заробіток з урахуванням того, що перша група інвалідності їй була встановлена до 13 вересня 2006 року.

В порушення ст. 203 ЦПК України 1963 (1501-06) року, чинного на час розгляду справи судом першої інстанції, ухвалене судом першої інстанції рішення не містить висновку щодо розміру стягнутого з відповідача на користь позивачки втраченого заробітку.

Помилка суду першої інстанції  не була виправлена і апеляційним  судом.

Оскільки  судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 квітня 2005 року  та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.