Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 серпня 2016 року,

У серпні 2015 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили визнати за ними право власності по Ѕ частини кожному на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 45,7 кв. м, та земельну ділянку загальною площею 0,0609 га, яка розташована за тією ж адресою.

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що 30 серпня 2015 року між ними та ОСОБА_6 було укладено письмовий договір купівлі-продажу вказаного жилого будинку та земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинку, який не був нотаріально посвідчений через відсутність коштів на оплату послуг нотаріуса та державного мита.

Посилаючись на те, що за придбане майно під розписку вони передали кошти ОСОБА_6, проте остання відмовляється звернутися до нотаріуса для посвідчення вказаного договору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили задовольнити позов.

Заочним рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 23 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по 1/2 частині за кожним на жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 45,7 кв. м, з надвірними спорудами та будовами, та на земельну ділянку загальною площею 0,0609 кв. м, яка призначена для обслуговування жилого будинку.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу прокурора Волноваської місцевої прокуратури Донецької області задоволено.

Заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна; позивачі сплатили ОСОБА_6 обумовлену суму у розмірі 2 400 доларів США (60 000 грн), що підтверджується відповідною розпискою, проте договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчили через відсутність коштів на оплату послуг нотаріуса та державного мита, а тому дійшов висновку, що оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне його виконання, наявні правові підстави для визнання права власності на нерухоме майно за позивачами по Ѕ частини за кожним.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12, та виходив з того, що договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки передача грошових коштів відповідачу не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору та державної реєстрації, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що позивачі не набули права власності на вищевказану нерухомість.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.