Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про поновлення попереднього юридичного стану, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, у якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просила поновити її право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з січня 2000 року постійно проживала разом із ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, після його смерті вона до травня 2013 року продовжувала проживати у цій квартирі та сплачувати комунальні платежі, однак у квітні 2013 року змушена була лягти на стаціонарне лікування до лікарні, після повернення з якої у травні 2013 року не змогла потрапити до квартири, оскільки вхідні замки були змінені невідомими їй особами.

В подальшому нею було з'ясовано, що існує заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2012 року про її виселення із зазначеної квартири.

Зазначала, що про ухвалення заочного рішення їй не було відомо, оскільки присутньою при розгляді справи вона не була, під час його виконання Комінтернівським Відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - ВДВС ХМУЮ), коли з квартири були винесені її речи, вона знаходилася на стаціонарному лікуванні.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року за її заявою заочне рішення було скасовано, а 25 лютого 2014 року за заявою представника позивача позов ОСОБА_4 до неї було залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що була виселена з квартири, яка для позивача є єдиним житлом, на виконання заочного рішення суду, яке в подальшому було скасовано, позивач просила поновити її право на проживання у вказаній квартирі, яке існувало до ухвалення Комінтернівським районним судом м. Харкова заочного рішення від 19 грудня 2012 року.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Поновлено право ОСОБА_3 на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1, яке існувало до ухвалення Комінтернівським районним судом м. Харкова заочного рішення від 19 грудня 2012 року у справі № 2020/12526/2012.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5, особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оскільки заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2012 року скасоване, право ОСОБА_3 та проживання та користування квартирою, яке існувало до його ухвалення, підлягає поновленню.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Судом встановлено, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2012 року було задоволено позов ОСОБА_4, виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Постановою державного виконавця від 13 травня 2013 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 18 січня 2013 року Комінтернівським районним судом м. Харкова у справі про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_4 права користування та розпорядження своїм майном та виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, закінчено у зв'язку з його виконанням у повному обсязі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано заочне рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2012 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2014 року за заявою представника позивача позов залишено без розгляду.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ч. 1 ст. 33 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та касаційного провадження, власником спірної квартири є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 22 листопада 2013 року.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції питання про залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_5, який на час розгляду справи в суді першої інстанції вже був власником квартири, не вирішував, проте фактично вирішив питання про його права та обовґязки.

Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог, зокрема, які саме права позивача визнано або поновлено.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, перелік яких не є вичерпним, та передбачено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої ст. 13 цього Кодексу.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, суд першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. 130 ЦПК України суд не вирішив питання про залучення до участі у справі власника квартири та не зазначив, яке саме право ОСОБА_3 підлягає поновленню у обраний нею спосіб.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У силу ч. 2 ст. 348 ЦПК України підлягає скасуванню й ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2015 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року у даній справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.