Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В.,

Леванчука А.О.,

Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 червня 2013 року вона дала у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 3 тис. євро, про що підтверджується розпискою. Відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти в строк до 15 грудня 2013 року у розмірі 3 700 євро. В зазначений строк ОСОБА_5 кошти не повернув посилаючись на труднощі, які виникли при ведені ним своїх справ пов'язаних з бізнесом і своє нестабільне становище. Відповідач попросив її відстрочити термін повернення боргу і у зв'язку з цим, в усній формі, пообіцяв збільшити розмір коштів, які мав повернути.

В подальшому позивач неодноразово намагалася повернути свої кошти, однак відповідач відмовився повертати грошові кошти, пов'язуючи це із зростанням курсу валют і невдачами у справах пов'язаних з веденням бізнесу.

Позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 93 542,83 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 88 985 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 4 541,89 грн, а всього 93 526,89 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Судами встановлено, що відповідно до розписки від 04 червня 2013 року ОСОБА_5 отримав у ОСОБА_6 (ОСОБА_4) 3 тис. євро строком до 15 грудня 2013 року (а. с. 6, 9).

Доказів повернення коштів відповідачем не надано.

Доводи касаційної скарги щодо безгрошовості вказаного договору позики та вчинення його під впливом обману з боку позивача матеріали справи не містять, відповідач у судовому порядку не оспорював укладений між сторонами договір.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи також спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме документи, які було надіслано на адресу відповідача були повернуті до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що відповідно до ст. 74 ЦПК України свідчить про те, що вручене належним чином.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.