Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі :

Дьоміної О.О., Демяносова М. В., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "Еталон"), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений між сторонами у справі від 17 листопада 2015 року, стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" сплачені нею за договором кошти в розмірі 24 тис. грн, сплачену банку комісію в розмірі 240 грн, моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн та судовий збір.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтувала тим, що 17 листопада 2015 року між нею та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" було укладено договір Фінансового лізингу, відповідно до якого позивач мав намір для особистих потреб придбати у відповідача міні трактор Donfeng 354 (далі - міні трактор, предмет лізингу).

За умовами договору відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування позивачеві на умовах, передбачених договором.

В усній формі представник відповідача роз'яснила, що ОСОБА_4 повинна спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 24 тис. грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з нею буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день ОСОБА_4 сплатила на рахунок відповідача суму в 24 тис. грн із зазначенням призначення платежу згідно договору. Однак, представником відповідача не було їй роз'яснено призначення платежу який виявився адміністративним платежем, а не платежем за предмет лізингу, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий позивачеві.

ОСОБА_4 вважає, що під час попередніх переговорів представником відповідача її введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору їй стало зрозуміло, що сплачені нею кошти не повернути. Крім того, можливість розірвати договір відсутня оскільки договір не передбачає можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача.

Посилаючись на норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , норми ЦК України (435-15) , ОСОБА_4 просила суд задовольнити позов у обраний нею спосіб.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 15 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 17 листопада 2015 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_4

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_4 24 тис. грн, та сплачений судовий збір в розмірі 487 грн 20 коп.

У касаційній скарзі ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" просить скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2016 року і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за договором коштів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з наступного.

Судом встановлено, що в оспорюваному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (розділ 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , положеннях ЦК України (435-15) , повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Крім того, встановлено, що умови договору (п. 3.5) суперечать положенням ст. 808 ЦК України, а також договір не оформлено нотаріально, що за правилами ст. 220 ЦК України свідчить про його нікчемність.

Зазначені встановлені обставини, з урахуванням положень ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", стали підставою для визнання судом договору недійсним в цілому. Також судом першої інстанції застосовано положення ст. 216 ЦК України та повернуто сторони договору в попереднє становище шляхом стягнення з відповідача на користь позивача переданих за договором коштів. Питання щодо розподілу судових витрат вирішено судом з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України

Доводи касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість та доведеність вказаних вище задоволених судом першої інстанції позовних вимог.

Частиною 2 ст. 337 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки відсутні правові підстави для скасування судових рішень у справі, які ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.