Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Дьоміної О.О., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Донбасантрацит", Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про солідарне стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 1 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він працював у відокремленому підрозділі "Шахта ім. "Ізвестій" Державного підприємства "Донбасантрацит" (далі - ДП "Донбасантрацит"), яке належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, з 28 березня 2006 року по 1 жовтня 2014 року на посаді майстра-підривника підземного. 1 жовтня 2014 року він звільнився з роботи за згодою сторін у зв'язку з погіршенням ситуації на сході країни.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 841 від 25 листопада 2014 року (v0841732-14) "Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях" припинена виробнича та фінансово-господарська діяльність державних підприємств, установ, які належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та знаходяться у зоні проведення АТО, у тому числі ВП "Шахта ім. "Ізвестій" ДП "Донбасантрацит" та безпосередньо ДП "Донбасантрацит".

Зазначав, що йому за період з 1 липня по 30 вересня 2014 року, в тому числі й при звільненні, не було виплачено заробітну плату, у зв'язку з чим він просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь нараховану заробітну плату в розмірі 19 290 грн 26 коп., у зв'язку з невчасною виплатою заробітної плати йому згідно вимог законодавства належить до виплати компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 10 281 грн 18 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 408 днів в розмірі 73 864 грн 32 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 1 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року, стягнуто з ДП "Донбасантрацит" на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за період з 1 липня 2014 року по 30 вересня 2014 року у розмірі 19 290 грн 26 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 10 281 грн 18 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8 723 грн 16 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 1 378 грн. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями,

ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення апеляційного та районного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України).

Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні, виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив з того, що позивачу у день звільнення не було виплачено заробітну плату за період з липня по вересень 2014 року, у зв'язку з чим з ДП "Донбасантрацит" на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з наступного дня після звільнення.

Разом з тим, суди вірно врахували, що Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було прийнято наказ № 841 від 25 листопада 2014 року (v0841732-14) "Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації у Донецькій та Луганській областях", згідно з яким ДП "Донбасантрацит" припинило свою виробничу та фінансово-господарську діяльність з 28 листопада 2014 року, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача повинен бути стягнутий до дня припинення підприємством своєї діяльності, тобто по 27 листопада 2014 року.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, суди дійшли правильного висновку про те, що між ОСОБА_4 та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України відсутні трудові правовідносини.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись частиною 3 статті 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 1 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.