752/14892/14-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.12.2016 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 240,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 серпня 2014 року є еквівалентом 739 557 грн 13 коп.

Свої вимоги товариство обґрунтувало тим, що 26 червня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого банк надав відповідачу для особистих потреб (купівлю транспортного засобу) кредитні кошти у розмірі 26 608 доларів США під 14 % річних терміном до 26 червня 2015 року. Однак, відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором, в зв'язку з чим виникла вказана у позові заборгованість. Позивач також послався на те, що 8 грудня 2011 року між ним та публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого первісний кредитор передав (відступив), а новий прийняв право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором з відповідачем.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 заявив клопотання про застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності на звернення до суду ПАТ "Дельта Банк" з даним позовом. Зазначив, що останній платіж по кредиту ним здійснено ще в 2009 році і з того часу в кредитора виникло до нього право вимоги по сплаті кредитної заборгованості. Разом з тим, позов подано в 2014 році, більше ніж через три роки, що за правилами ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в позові.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 27 141,13 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 серпня 2014 року становить 377 016 грн 73 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту за період з 4 вересня 2011 року по 3 вересня 2014 року складає 11 403,36 доларів США; заборгованість за відсотками на поточну суму заборгованості за період з 1 рудня 2011 року по 3 вересня 2014 року складає 3 228,61 доларів США; заборгованість за відсотками на прострочену суму заборгованості за період з 1 грудня 2011 року по 3 вересня 2014 року складає 12 509,16 доларів США.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_4 не виконував своїх кредитних зобов'язань перед банком, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 27 серпня 2014 року становить 53 240,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 серпня 2014 року є еквівалентом 739 557 грн 13 коп.

Разом з тим, ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, районний суд керувався ч. 4 ст. 267 ЦК України і виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки зі слів відповідача, він припинив сплачувати кошти по договору ще в 2009 році, що не було спростовано позивачем, а з позовом до суду банк звернувся лише в 2014 році, тобто більше ніж через три роки. Районний суд у рішенні послався на клопотання відповідача щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками районного суду не погодилася, встановила безпідставність висновків районного суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності з посиланням на те, що термін дії кредитного договору встановлений до 26 червням 2015 року і саме з того часу слід обраховувати початок трирічного строку на звернення до суду з позовом щодо виконання умов кредитного договору, а не з 2009 року, як зазначав відповідач у справі.

Також, апеляційний суд, оцінивши зібрані у справі докази щодо розміру непогашеної кредитної заборгованості, періоду нарахування її складових позивачем, наявності у позивача права вимоги до відповідача в рамках заявлених позовних вимог, наявність заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та, врахувавши правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 30 вересня 2015 року, справа № 6-154цс15, щодо необхідності обчислення позовної давності для стягнення платежів по кредиту з урахуванням строків погашення чергових періодичних щомісячних платежів, дійшов висновків про часткове задоволення позову.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновків, що позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4 підлягають задоволенню, в частині тих щомісячних платежів, які входять в межі трирічного строку позовної давності, а саме з 4 вересня 2011 року до дати пред'явлення позову 3 вересня 2014 року; що вимоги позивача про стягнення заборгованості по платежам до 4 вересня 2011 року задоволенню не підлягають, оскільки по ним сплинув строк позовної давності і відповідач заявив клопотання про його застосування; що вимоги по стягнення щомісячних платежів після 3 вересня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки на момент пред'явлення позову не настав строк їх виконання, в той час як позивачем в ході розгляду справи не заявлялося про збільшення позовних вимог та не пред'являлася вимога до відповідача про дострокове погашення всієї суми заборгованості в порядку п. 6.2 кредитного договору між сторонами. Також, колегія суддів дійшла висновків, що позивачем не доведено розмір заборгованості відповідача по відсоткам з 4 вересня 2011 року по 31 листопада 2011 року, а тому, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, а саме розрахунок заборгованості, який не оспорювався відповідачем, колегія суддів вважала за можливе стягнути з відповідача заборгованість за відсотками по кредиту за період з 1 грудня 2011 року по 3 вересня 2014 року.

Апеляційний суд вірно застосував до спірних правовідносин норми ст. ст. 1050, 1054 ЦК України з урахуванням умов кредитного договору, з посиланням на неможливість односторонньої відмови від договірного кредитного зобов'язання, необхідність виконання зобов'язання належним чином.

Доводи касаційної скарги зводяться до помилковості висновків апеляційного суду про дію кредитного договору до 26 червня 2015 року з посиланням на те, що до відповідача пред'являлася вимога первісного кредитора щодо дострокового виконання кредитних зобов'язань і це свідчить про зміну строку дії кредитного договору. Як наслідок, ОСОБА_4 вважає, що апеляційним судом помилково не застосовано положення ч. 4 ст. 267 ЦК України як підставу для відмови в даному позові, помилково скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження викладених вище обставин ОСОБА_4 щодо зміни терміну основного кредитного зобов'язання через дострокову вимогу кредитора. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4, заявляючи клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, посилався на протилежні обставини, а саме на те, що з моменту початку несплати ним за кредитними зобов'язаннями в 2009 році до нього не пред'являлися жодні вимоги по кредиту.

Частиною 2 ст. 337 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи не свідчать про наявність правових підстав для скасування судового рішення апеляційного суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.