Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року він позичив ОСОБА_5 4 тис. доларів США для власних потреб, про що останній написав відповідну розписку, в якій зобов'язався повернути грошові кошти на першу вимогу. 7 грудня 2008 року він позичив відповідачу ще 5 тис. доларів США для власних потреб, про що ОСОБА_5 також написав відповідну розписку, в якій зобов'язався повернути грошові кошти на першу вимогу. На початку 2015 року він звернувся до відповідача з проханням повернути борг, однак ОСОБА_5 став уникати зустрічей, добровільно борг не повернув.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 4 тис. доларів США за розпискою від 20 травня 2008 року, у розмірі 5 тис. доларів США за розпискою від 7 грудня 2008 року та судові витрати.

У січні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що правочини, вчинені у іноземній валюті суперечать нормам ст. ст. 192 - 193, 524, 533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) щодо валюти укладення правочину. Крім того, сторони не були наділені повноваженнями (дієздатністю) щодо укладення та виконання валютних правочинів. Зобов'язання, виражені у вказаних вище договорах позики не містять жодних положень, які б свідчили про грошовий еквівалент виконання таких зобов'язань в іноземній валюті.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 на підставі ст. ст. 215 - 216 ЦК України просив суд визнатидоговори позики від від 20 травня 2008 року та від 7 грудня 2008 рокунедійсними.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 28 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики від 20 травня 2008 року та від 7 грудня 2008 року в розмірі 223 834 грн 26 коп., що є еквівалентом 9 тис. доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким визнати договори позики недійсними.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суди, правильно застосувавши положення ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами позики, тому стягнули з нього суму боргу.

Чинне законодавство не містить заборони щодо передачі в позику грошових коштів в іноземній валюті між фізичними особами та не вимагає на такі дії спеціальної ліцензії, тому підстави для визнання договорів позики недійсними відсутні. При цьому грошове зобов'язання виконується у гривнях (ст. 533 ЦК України).

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.