Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником - ОСОБА_5, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 9 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2007 року між нею та закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є публічнеакціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), укладено кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 138 050 доларів США на строк до 29 серпня 2027 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 серпня 2007 року між нею та банком укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 зазначала, що умови кредитного договору є несправедливими й такими, що призводять до істотного порушення прав та обов'язків споживача, договір укладено з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки не дотримано істотних умов, не надано споживачу фінансових послуг в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, не надано у письмовій формі всі можливі схеми погашення кредиту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати кредитний договір від 29 серпня 2007 року та договір іпотеки від 29 серпня 2007 року недійсними.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 9 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до обґрунтованого висновку про те, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення їх на укладання договору було вільним, позивач в момент укладання договору не заявляла про будь-які зміни в запропонований їй договір та виконувала його протягом восьми років, відповідач перед укладанням договору ознайомив ОСОБА_4 із загальною вартістю кредиту та графіком його погашення, які підписані позивачем, що свідчить про її обізнаність із умовами кредитування, тому підстави для визнання спірних договорів недійсними відсутні.

При цьому суди вірно застосували норми ст. ст. 6, 627 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановивши несправедливих умов договору.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 9 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.