Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ОСОБА_4 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2013 року, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 квітня 2016 року,

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2014 року, позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк")задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2006 року у розмірі 62 016 грн 09 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2013 року.

В обґрунтування заяви зазначав, що під час розгляду його позову до ПАТ КБ "Приватбанк", про припинення правовідносин, які виникли на підставі кредитного договору встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 перераховано грошові кошти банку, а не йому і це були не платежі за договором купівлі-продажу, а заборгованість за кредитом. У зв'язку із тим, що він у 2007 році через брак товару повернув його продавцю, розірвавши таким чином договір купівлі-продажу, автоматично припинився і кредитний договір, що передбачено Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Посилаючись на те, що вказана обставина не була відома йому під час ухвалення заочного рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2013 року і може бути підставою для відмови у задоволенні позову банку, просив заяву задовольнити.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2016 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 квітня 2016 року, у задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвали судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що з заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2013 року вбачається, що приймаючи участь у попередньому судовому засіданні ОСОБА_4, як на підставу своїх заперечень, посилався саме на ті обставини, які стали підставою для його звернення з вищевказаною заявою.

Таким чином, та обставина, що ФОП ОСОБА_5 перерахувала грошові кошти банку, а не ОСОБА_4 була відома останньому, а отже вона не може бути підставою для перегляду судового рішення відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ухвали судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями п. 1 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити ухвали судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.