Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користування власністю шляхом виселення та зобов'язання не чинити перешкоди; за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську рада, реєстраційна служба Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та приватний нотаріус Дзержинського міського нотаріального округу Донецької області Іваненко Анатолій Михайлович, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 13 листопада 2010 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. У даній квартирі по теперішній час проживають відповідачі, які ніколи не були членами її родини, не вели спільне господарство та не приймали участі у її придбанні. Вказувала, що в дану квартиру відповідачі заселилися у 2007 році зі згоди колишнього власника - брата позивача ОСОБА_7 При цьому погодили період проживання останніх до 2010 року. Проте після 2010 року відповідачі з належної з квартири не виселилися та чинять позивачу перешкоди у користуванні власністю.

Ураховуючи наведене, просила усунути їй перешкоди у користуванні наведеною вище квартирою шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вказаної квартири та зобов'язати їх не чинити перешкоди позивачу у вільному користуванні та розпорядженні даним житловим приміщення.

ОСОБА_5, діючи також в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що договір дарування від 13 листопада 2010 року на момент його укладення порушував її права та інтереси та неповнолітньої на той час ОСОБА_6 Вказувала, що з 1994 року вона почала проживати з ОСОБА_7 За час спільного проживання у них народилась дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 29 травня 1998 року ОСОБА_5 взяла в борг у ОСОБА_9

2 000 доларів США, що в становило 4 100 грн, на придбання житла, які вона особисто повернула тільки у 2011 році. 2 червня 1998 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_7 придбали на сумісні кошти квартиру АДРЕСА_2 у м. Дніпропетровськ, яка була оформлена на ОСОБА_7

Враховуючи, що витрати на придбання квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були понесені порівну по 2 000 доларів США, вважала, що кожному з них належить по 1/2 частині спірної квартири.

Позивач ОСОБА_6, яка є дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_7, в позові зазначила, що вона також постійно проживала та проживає в спірній квартирі, з 1999 року по 2003 рік відвідувала дошкільну групу навчально-виховного об'єднання № 117, 1 вересня 2003 року була зарахована до 1 класу вказаного закладу, де закінчила одинадцять класів, а також з 1998 року знаходилась на обліку у дільничного педіатра.

Вважала, що, як дочка власника квартири має право на користування спірною квартирою, тому договір дарування порушує її право на користування житлом. Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, уклавши договір дарування без попередньої згоди органів опіки та піклування порушили ст. 6 ЦК України, 2 ст. 177 СК України та ст.12 Закону "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".

Ураховуючи наведене, позивачі за зустрічним позовом просили встановити факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з листопада 1994 року по січень 2010 року та визнати їх членами однієї сім'ї; визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожному; договір дарування квартири від 13 листопада 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 визнати недійсним із застосуванням правових наслідків недійсного правочину; виключити з Державного реєстру прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майновідомсті про ОСОБА_4, як власника наведеної квартири, виключити з Державного реєстру правочинів запис про договір дарування від 13листопада 2010 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користування власністю шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в задоволенні заявленого позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову, зустрічний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про захист права власності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є членами сім'ї власника, а відтак остання має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном відповідно до норм ст. ст. 319, 321, 391 ЦК України.

Відмовляючи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у задоволенні зустрічного позову про визнання договору дарування недійсним, суди виходили з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана 2 червня 1998 року внаслідок спільної праці членів сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_11 Тобто останні, як повноправний власник спірної квартири мав право розпоряджатися нею, у тому числі відчужувати. Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на момент укладення оспореного договору дарування права власності на неї не мали, у встановленому законом порядку зареєстровані не були, відтак у державного нотаріуса не було обмежень на посвідчення договору дарування квартири з причин відсутності письмово дозволу органу опіки та піклування.

Рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Доводи касаційної скарги на висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.