Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Григорчак Світлана Олександрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_9, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 06 вересня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Григорчак С.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2006 році голова фермерського господарства "Колос" - ОСОБА_5 виділив йому земельну ділянку для будівництва житлового будинку та вказав на місцевості де знаходиться земельна ділянка. На зазначеній земельній ділянці у 2006 році ОСОБА_4 розпочав будівництво житлового будинку, а у 2007 році отримав державний акт серії НОМЕР_1, згідно якого встановлено, що земельна ділянка площею 0,5159 га дійсно розташована на території Опришенської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, однак призначена для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_4 зазначав, що у вересні 2015 року дізнався від відповідача, що будинок побудовано на чужій земельній ділянці, а саме, на земельній ділянці ОСОБА_10, яка на підставі договору купівлі-продажу належить сину відповідача - ОСОБА_6

Вказував, що під час вчинення правочину нотаріусу не було відомо про те, що на момент укладення спірного договору відповідач діяв в якості представника, факт знаходження на земельній ділянці забудови, приховано від нотаріуса сам факт наявності спору.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5132 га., яка розташована в с. Опришени Глибоцького району Чернівецької області, укладений 31 грудня 2013 року між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_10, та ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_6, та просив стягнути судові витрати.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 06 вересня 2016 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 не є стороною договору купівлі-продажу, тому відсутні правові підстави для визнання даного договору недійсним. При цьому суди зазначили, що належними доказами не доведено умислу представників вчинити правочин всупереч інтересам довірителів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 грудня 2013 року між ОСОБА_10, від імені якого діє ОСОБА_5, та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець передав у власність покупцю земельну ділянку площею 0,5132 га., що розташована в с. Опришени Глибоцького району Чернівецької області, кадастровий номер НОМЕР_2. Вказаний договір підписано ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які діяли при його укладенні на підставі довіреностей.

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно роз'яснень викладених в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки встановили, що ОСОБА_4 не є стороною спірного правочину. При цьому було встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження умислу представників вчиняти правочин всупереч інтересам довірителів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 06 вересня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_9, відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 08 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 06 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Григорчак Світлана Олександрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.