Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до територіальної громади в особі Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи: комунальне підприємство Житомирської обласної ради "Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації", Третя Житомирська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: Вертокиївська сільська рада Житомирського району Житомирської області, комунальне підприємство Житомирської обласної ради "Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації", Третя Житомирська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 9 серпня 2016 року,

У травні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, який у подальшому уточнив, посилаючись на те, що він є спадкоємцем за заповітом свого діда - ОСОБА_7, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме - житловий будинок по АДРЕСА_1 Житомирського району Житомирської області, яку він фактично прийняв.

У зв'язку з тим, що право власності на спадковий будинок не зареєстровано в установленому законом порядку, ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право власності на вказаний будинок.

Справа розглядалась судами неодноразово, і після її направлення ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року на новий розгляд до місцевого суду у вересні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили визнати заповіт, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, недійсним, виключити ОСОБА_4 зі складу спадкоємців першої черги та поновити їм строк для прийняття спадщини, посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_7 у спірному будинку проживала його дружина ОСОБА_8, яка за законом вступила в права і управління спадковим майном, а тому при складанні у січні 1992 року оспорюваного заповіту спадкодавцем були порушені її права та інтереси.

Крім того, вказували, що у 1999 році ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Третьою житомирською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право наслідування земельної ділянки площею 0,30 га за законом, а тому твердження ОСОБА_4, що він користується земельною ділянкою площею 0,30 га і сплачує за її користування відповідні податки, не відповідають дійсності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 9 серпня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 1/6 частину житловогобудинку по АДРЕСА_1 Житомирського району Житомирської області. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові рішення не оскаржували.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виконавши вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду при новому розгляді справи, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням процесуальних обмежень, встановлених у положеннях ст. ст. 61, 223 ЦПК України, дійшов до вірного висновку про те, що спадкодавцеві - ОСОБА_7 належало 1/6 частина спірного житлового будинку, а його дружині - ОСОБА_8 - 5/6 частин цього будинку, як спільна сумісна власність подружжя, про що встановлено рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 травня 2015 року, що набрало законної сили. Отже, ОСОБА_4 має право на спадкування за заповітом тієї частини будинку, яка належала спадкодавцеві - ОСОБА_7

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а посилання на незаконність преюдиційного рішення суду безпідставні, так як воно не скасоване та обов'язкове до виконання (ст. 14 ЦПК України).

Отже, судові рішення є законними і обгрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 9 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.