Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 2 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що їй та її чоловіку ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1. У 2006 році, після загибелі їх сина ОСОБА_7, перебуваючи довгий час в стані психологічного стресу, вони домовилися з відповідачем - дочкою померлого сина, про надання нею послуг по їх забезпеченню доглядом, харчуванням, утриманням їх житла, відповідач у свою чергу зобов'язалась переїхати до них жити, а вони - подарувати квартиру. 15 лютого 2007 року між нею, її чоловіком

ОСОБА_6 та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до якого вони подарували своїй онучці - ОСОБА_5 по Ѕ частині кожний належної їм кватири. Зазначала, що самого тексту договору вони не читали, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які сторони домовилися.

З моменту оформлення договору дарування відповідач жодним чином не виконувала свої зобов'язання, залишилася проживати в м. Дніпропетровськ, при цьому не телефонувала, не цікавилася їх станом здоров'я, тощо. Позивач з чоловіком отримували допомогу по нагляду від Чугуївського територіального центру захисту населення Харківської області.

Після смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач захворіла і відповідач забрала її до себе за місцем свого проживання в м. Дніпропетровськ, де вона перебувала до 16 серпня 2015 року. За весь цей час перебування, онука створила для неї нестерпні умови проживання, не піклувалася нею. Вказувала, що за період проживання у відповідача, остання без згоди позивача, користувалася карткою позивача, на яку нараховувалася пенсія. За весь цей час вона зняла 10 400 грн, які не повернула.

Ураховуючи наведене, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що посвідчений нотаріально 15 лютого 2007 року.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 2 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлової квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, який був посвідчений 15 лютого 2007 року приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Царьовим Д.М., за реєстрованим №348, з моменту його укладання.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено.

Визнано недійсним договір дарування житлової квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, який був посвідчений 15 лютого 2007 року приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області

Царьовим Д.М., за реєстрованим № 348, в частині дарування Ѕ частини вказаної квартири належної ОСОБА_4, з моменту його укладання. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та визнаючи недійсним оспорений договір в частині Ѕ його частини, яка належить позивачу, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного правового висновку, що оскільки волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованої було відсутнє під час укладення договору дарування та передача майна здійснювалася за умови вчинення на користь дарувальників дій майнового та немайнового характеру (догляд та утримання), договір є недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України

Суд дав оцінку наданим сторонами доказам, доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 2 грудня 2015 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.