Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Євтушенко О.І., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Миколаївського національного аграрного університету про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення різниці в заробітку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Миколаївського національного аграрного університету про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення різниці в заробітку.

В обґрунтування позову посилалася на те, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах займаючи посаду доцента кафедри економіки підприємств за контрактом, укладеним на строк з 01 вересня 2014 року до 30 червня 2015 року.

Наказом № 302 ОС ректора університету від 24 червня 2015 року звільнена з займаної посади з 30 червня 2015 року в зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки вона фактично працювала на умовах безстрокового договору, переукладаючи неодноразово контракт, та звільнена в період тимчасової непрацездатності, просила визнати незаконним наказ про звільнення, поновити її на роботі та виплатити суму втраченого заробітку.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Частиною 3 ст. 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 20 червня 2012 року уклала контракт з відповідачем на зайняття посади доцента кафедри економіки підприємств на строк з 01 вересня 2012 року по 30 червня 2014 року, а 29 серпня 2014 року уклала аналогічний контракт на строк з 01 вересня 2014 року по 30 червня 2015 року на 0,5 ставки.

30 квітня 2015 року ОСОБА_4 під підпис була попереджена про те, що строк дії контракту продовжено не буде.

Наказом № 302 ОС від 24 червня 2015 року ОСОБА_4 звільнено з займаної посади з 30 червня 2015 року в зв'язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, з урахуванням характеру роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до п. 6.2.1 контракту підставою для його розірвання є закінчення строку його дії (п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). При цьому ректор повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення дії контракту повідомити під розпис працівника, що контракт припиняє дію.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України "Про освіту" та п. 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти України за № 744 від 24 грудня 2012 року, педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі контрактом.

Таким чином, установивши, що позивач звільнена в зв'язку з закінченням строку дії контракту з 30 червня 2015 року, з повідомленням за два місяці про майбутнє звільнення, суди дійшли вірного по суті й обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 проведено у відповідності до вимог трудового законодавства та умов трудового контракту, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову. Посилання позивача на той факт, що її було звільнено в період тимчасової непрацездатності та на безстроковість контракту укладеного з нею, посилаючись на неодноразовість його переукладення, на увагу не заслуговують, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір і позивач була звільнена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку дії трудового договору.

Такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 02 квітня 2014 року за № 6-19цс14, який згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи й узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.