Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що 23 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, згідно з умовами якого остання отримала в борг 757 500 грн, що на день підписання договору еквівалентно 150 000 доларів США.

Позичальник зобов'язалася повернути кошти до 23 листопада 2010 року включно, однак свої зобов'язання за договором позики від 23 листопада 2007 року не виконала.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_5 на свою користь борг у розмірі 1 942 500 грн, проценти у розмірі 1 180 148 грн 54 коп. та 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 218 571 грн 16 коп., а всього - 3 341 219 грн 70 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 1 942 500 грн, 3 % річних у розмірі 218 571 грн 16 коп. та понесені судові витрати у розмірі 3 654 грн.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасуватиоскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що відповідач належним чином не виконувала умови договору позики, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача без врахування процентів за користування позикою, так як умовами договору їх сплата не передбачена.

При цьому судами правильно зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики з пропуском строку позовної давності, проте суд визнав поважними причини пропущення позовної давності, оскільки позивач в межах трирічного строку позовної давності звертався до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, однак останній за рішенням суду визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.