Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О., ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє Гринь Костянтин Андрійович, та ОСОБА_6 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року,

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 січня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитно-заставний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 24 486,75 доларів США строком до 20 січня 2013 року на умовах визначених у кредитному договорі.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по вищевказаному кредитно-заставному договору, 21 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, з кожним окремо, укладені договори поруки, згідно з якими останні, зобов'язалися солідарно з боржником на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором.

Оскільки боржник належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитно-заставнимдоговором, утворилась заборгованість, яка станом на 05 серпня 2014 року складає 100 303,92 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 1 232 735,18 грн, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за вказаним кредитно-заставним договором.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2008 року в сумі 574 067,32 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", в інтересах якого діє Гринь К.А., просить скасувати вказані вище рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в частині застосування строку позовної давності, зменшення пені та відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8, ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою в якій просив їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та закрити провадження по справі або залишити позов без розгляду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк", в інтересах якого діє Гринь К.А., підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_6 відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 та ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що в зв'язку з невиконанням зобов'язань належним чином і в установлений строк відповідно до умов кредитно-заставного договору та договору поруки, заборгованість має бути стягнута солідарно, як з боржника, так і з поручителя, як того вимагають ст.ст. 526, 527, 554, 530, 629 ЦК України. При цьому, визначаючи розмір заборгованості, суди врахували строк позовної давності, який згідно із умовами кредитно-заставного договору становить п'ять років, та відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшили розмір пені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до поручителів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в прохальній частині позовної заяви відсутні вимоги до вказаних осіб, а також із того, що позивачем не надано доказів надіслання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомлення про порушення зобов'язання позичальником.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів з огляду наступне.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (Субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитно-заставний договір, згідно з яким ОСОБА_6 було надано кредит в розмірі 24 486,75 доларів США з кінцевим терміном повернення 20 січня 2013 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 % річних.

В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитно-заставним договором, які полягають у поверненні кредиту, сплаті відсотків, можливій сплаті неустойки та відшкодуванні збитків, у зв'язку з порушенням цього договору, 21 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 були укладені договори поруки.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитно-заставним договором від 21 січня 2008 року, утворилась заборгованість станом на 05 серпня 2014 року у розмірі 100 303,92 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 1 232 735,18 грн та складається з: заборгованості за кредитом - 21 113,35 доларів США; заборгованості по процентах за користування кредитом - 4 391,18 доларів США; заборгованості по комісії - 7 051,79 доларів США; пені - 62 951,85 доларів США, штрафу (фіксована частина) - 20,34 долари США; штрафу (процентна складова) - 4 775,41 долари США.

ОСОБА_6 просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду з указаним позовом, про що надав відповідну заяву.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами з 20 по 25 число кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів з 26 грудня 2008 року, що не заперечується сторонами.

Тобто ПАТ КБ "ПриватБанк" дізнався про порушення свого права з 26 грудня 2008 року і саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності за кожний черговий платіж.

Сторонами також визначено строк дії договору до 20 січня 2013 року.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з указаним позовом 02 жовтня 2014 року.

Пунктом 13.11 кредитно-заставного договору від 21 січня 2008 року передбачено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки сторони встановили тривалістю у п'ять років.

Вирішуючи даний спір та визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильного висновку, що з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_6 має бути стягнута заборгованість за кредитно-заставним договором за період з 02 жовтня 2009 року по 02 жовтня 2014 року, тобто у межах п'ятирічного строку позовної давності, який передував зверненню до суду, а що стосується заборгованості за період з 26 грудня 2008 року (ПАТ КБ "ПриватБанк" дізнався про порушення свого права) до 02 жовтня 2009 року, то в цій частині необхідно відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, а також доводів боржника ОСОБА_6, дійшли до правильного висновку щодо зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, так як він значно перевищує розмір збитків.

В той же час, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до поручителів ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд першої інстанції зазначив те, що у прохальній частині відсутні вимоги до вказаних відповідачів.

Однак такий висновок є помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснено особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119-120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ "ПриватБанк" у своїй позовній заяві зазначив відповідачами: ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 З мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що саме з вказаних осіб, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 610, 554 ЦК України, має бути стягнута заборгованість за кредитно-заставним договором від 21 січня 2008 року. Однак, у прохальній частині ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначив лише боржника ОСОБА_6 та одного поручителя ОСОБА_6

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вказаних обставин справи не врахував, приймаючи до свого провадження вказану позовну заяву, не виконав вимог ст. ст. 119- 121 ЦПК України та не усунув розбіжностей, які вона містить, у зв'язку з чим прийшов до передчасного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Апеляційний суд на наведене та порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, уваги не звернув, в порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, постановлені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє Гринь КостянтинАндрійович, задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.