161/18503/15-ц Про визнання квартири особистою власністю - 19.12.2016 Прийняття

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 лютого 1997 року між нею та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2012 року. В період шлюбу, а саме 30 вересня 2004 року ними, на підставі договору купівлі продажу, за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1. Загальна площа даної квартири становить 61 кв. м.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У січні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання квартири особистою власністю.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що 14 серпня 2003 року ним та його покійним батьком - ОСОБА_6 було набуто право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 в м. Луцьку, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . 23 вересня 2004 року вони продали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ціною 16 414 грн. Кошти отримані від продажу даної квартири залишилися у ОСОБА_5 В подальшому, 30 вересня 2004 року, за вилучені кошти від продажу квартири АДРЕСА_3 було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною 19 489 грн.

Ураховуючи наведене, зокрема дати та вартості продажу квартири по АДРЕСА_4, а також дати та вартості придбання квартири по АДРЕСА_5 ОСОБА_5 вважав, що придбана ним квартира по просп. Відродження в м. Луцьку є його особистою приватною власністю, оскільки придбана ним за особисті кошти вилученні від продажу квартири по АДРЕСА_3 і без залучення коштів дружини чи спільних коштів подружжя, а тому ОСОБА_5 просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року змінено, доповнено абзац перший резолютивної частини рішення: "Визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, а зустрічні позовні вимоги

ОСОБА_5 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна квартира належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 28 лютого 1986 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськарйонного суду Волинської області від 21 грудня 2012 року. Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 вересня 2004 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 19 489 грн.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень викладених в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07)

(далі - Постанова) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України), ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як роз'яснено в п. 25 Постанови вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира набута за час шлюбу, належить чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності, доказів про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_5 останнім суду не надано, а тому дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частини квартири та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання квартири особистою приватною власністю.

При цьому суд апеляційної інстанції вірно доповнив абзац перший резолютивної частини рішення суду першої інстанції, оскільки у разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (абз. 3 п. 25 Постанови)

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року, в незміненій його частині, та рішення апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто", подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 27 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частини квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання квартири особистою власністю залишити без змін.