Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гримич М.К., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", третя особа - Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, про визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 листопада 2006 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "Український професійний банк") було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого йому було надано кредит у розмірі 139 592 доларів США зі сплатою 14 % річних, терміном до 10 листопада 2026 року.

Зазначав, що вказаний договір суперечить вимогам ЗУ "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки умови договору не передбачають захисту його прав як споживача, його не було повідомлено про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, не попереджено про валютні ризики, чим фактично відповідач ввів його в оману стосовно обсягу його прав.

Посилаючись на те, що договір, укладений між ним та банком, несправедливий, зміст договору не узгоджується з положенням цивільного законодавства, просив визнати недійсним кредитний договір від 29 листопада 2006 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5- просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що при укладенні кредитного договору від 29 листопада 2006 року, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а також із того, що на момент укладення правочину позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. При цьому, позивачем було підписано анкету, яка містить інформацію про кредит, наявні форми кредитування, суму, на який кредит може бути видано, строк, графік платежів та рахунки щодо сплати (процентів та тіла кредиту).

Відхиляючи доводи заявника щодо дискримінаційності умов договору в частині валюти кредиту - доларів США, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що

незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Таким чином ОСОБА_4 не довів наявності підстав, передбачених ст. ст. 11, 18, 19 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.