Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завговродньої І.М., Писаної Т.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Гриня Костянтина Андрійовича на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року,

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 18 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Комерційний Банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 2 851 грн 19 коп. зі сплатою 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2014 року було стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, що утворилась станом на 29 жовтня 2013 року, у розмірі 877 грн 48 коп.

Враховуючи, порушення відповідачем строків сплати заборгованості за кредитним договором, ПАТ "КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_4 11 785 грн 46 коп. пені, 500 грн штрафу (фіксована частина), 589 грн 27 ком. штрафу (процентна складова), нарахованих станом на 24 вересня 2015 року

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ "КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № NКХRR310320471 від 18 вересня 2008 року в сумі 235 грн, яка є пенею за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, за період з 29 жовтня 2013 року по 23 червня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Приватбанк" - Гринь К.А., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року в частині зменшення заборгованості по пені, відмови у стягненні штрафів, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач безпідставно врахував оплату заборгованості за кредитним договором в межах виконавчого провадження у сплату пені та після винесення судового рішення безпідставно продовжив нараховувати пеню та штрафи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2014 року, яким було стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором станом на 29 жовтня 2013 року,відбулося лише 23 червня 2014 року, а тому підлягає стягненню пеня за період з 29 жовтня 2013 року до 23 червня 2014 року. При цьому щодо стягнення штрафів апеляційний суд зазначив, що це суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності.

Даний висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 вересня 2008 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № NKXRR310320471, що складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг, тарифів. За умовами даного договору ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 2 851 грн 19 коп. зі сплатою 0,12% річних за користування кредитом на строк 10 місяців по 18 липня 2009 року включно.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2014 року стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, що утворилась станом на 29 жовтня 2013 року, у розмірі 877 грн 48 коп.

Дане рішення виконане відповідачем 23 червня 2014 року

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі № 6-1206цс15.

Враховуючи зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення пені за період з 29 жовтня 2013 року по день фактичного виконання рішення суду - 23 червня 2014 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Крім того, законним, обґрунтованим та таким, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені та штрафів за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором, з підстав подвоєння цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Докази і обставини на які посилається представник ПАТ "Приватбанк" - Гринь К.А. були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та при їх дослідженні і встановленні судом дотримано норми матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" - Гриня Костянтина Андрійовича відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.