Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Писаної Т.О., ПоповичО.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 11 червня 2008 року між акціонерним банком "АвтоЗаЗбанк" (далі - АБ "АвтоЗаЗбанк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 57-П/08, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 180 000 дол. США. У цей же день між ОСОБА_4 та АБ "АвтоЗаЗбанк" було укладено договір поруки № 27. 21 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру", яке є правонаступником АБ "АвтоЗаЗбанк", та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 57-П/08-П2. Відповідно до вказаних договорів поруки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як солідарні боржники поручаються за виконання ОСОБА_3 обов'язків, які виникли на підставі кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08.

Зазначало, що 06 червня 2014 року між ПАТ "Банк Кіпру", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків АБ "АвтоЗаЗбанк", та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу. Внаслідок укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора, тобто він набув статус нового кредитора (стягувача) за кредитним договором від 11 червня 2008 року №57-П/08, за яким позичальником є відповідач ОСОБА_3

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 утворилась заборгованість у розмірі 2 766 893 грн 93 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість у розмірі 2 766 893 грн 93 коп. з яких: 2 365 863 грн 88 коп. - заборгованість за кредитом; 3 410 91 грн 65 коп. - по відсотках; 59 938 грн 40 коп. - пеня за останній рік.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 11 червня 2008 року між АБ "АвтоЗаЗбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 57-П/08, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 180 000 дол. США.

На забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 11 червня 2008 року між АБ "АвтоЗаЗбанк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 27.

21 березня 2012 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 57-П/08-П2.

Встановлено, що 06 червня 2014 року між ПАТ "Банк Кіпру", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків АТ "АвтоЗаЗбанк", та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору факторингу клієнт (ПАТ "Банк Кіпру") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася заміна кредитора і саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що до позивача за договором факторингу не перейшло право вимоги за вищевказаними договорами не заслуговують на увагу.

Разом з тим, не можна погодитись з висновками апеляційного суду про стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись ст. 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-35цс15 та від 11 листопада 2015 року № 6-511цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що з поручителями укладались різні самостійні договори поруки, за якими кожен з них поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одних і тих самих кредитних договорів.

Проте апеляційний суд не врахував відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки, у зв'язку з чим підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 року № 6-73цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 1.1 договору поруки від 11 червня 2008 року № 27 поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі грошових зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08, згідно з яким кредитор надає позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 180000 дол. США зі строком виконання до 08 червня 2018 року зі сплатою 14,5 % річних.

Разом з тим, згідно з п. 1 додаткової угоди від 28 січня 2009 року № 1 вбачається, що до п. 1.1 кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08 були внесені зміни, а саме - збільшено розмір процентної ставки з 14,5 до 15 % річних.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитних договорів та договорів поруки, не перевірив коли і як було збільшено процентну ставку та наявність обсягу відповідальності поручителів без їх згоди, відсутність підстав для солідарного стягнення з них кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.