Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Карпенко С.О.,

Кузнєцова В.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват і К" про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У листопаді 2014 року військовий прокурор Центрального регіону України звернувся до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в обґрунтування якого зазначав, що 20 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Віват і К" було укладено договір іпотеки, за яким останнє передало в іпотеку ОСОБА_2 нежитлові приміщення цокольного поверху: з № 6 по № 22, з № 24 по № 30 площею 521, 90 кв. м., першого поверху: з № 2 по № 8, з № 10 по № 14, з № 16 по № 22 площею 284, 5 кв. м., другого поверху: з № 2 по № 6, з № 8 по № 30, з № 32 по № 39 площею 574 кв. м., загальною площею 1 380, 9 кв. м., що складає 55/100 частин нежитлової будівлі літ. В, що має загальну площу 2 548, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. У договорі іпотеки зазначено, що предмет іпотеки - нерухоме майно належить на праві власності іпотекодавцю, а також сторони погодили умови п. 5 вказаного договору про те, що вказане нерухоме майно на момент укладання вказаного договору нікому не належить, не подаровано, іншим способом не відчужено, не є предметом спору в суді, предметом стягнення у виконавчому провадженню, не знаходиться під арештом, в податковій заставі.

Однак, вказане нерухоме майно було предметом спору у справі №58/80 господарського суду м. Києва за позовом ДП Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" до ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" про витребування майна із чужого незаконного володіння, ухвалою суду від 03 лютого 2011 року було порушено провадження у справі. Окрім того, на час укладення вказаного договору іпотеки вказане нерухоме майно не належало ТОВ "Віват і К", а відтак останнє не мало жодних підстав розпоряджатися ним.

Позивач вважає, що вказаний договір було вчинено внаслідок зловмисної домовленості між сторонами шляхом внесення у договір іпотеки неправдивої інформації щодо обставин, які мають значення, а саме: щодо того, що предмет іпотеки не є предметом спору в суді. Також, особи, які уклали вказаний договір не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, вказаний правочин порушує інтереси держави в особі Міністерства Оборони України.

Враховуючи викладене, позивач просив задовольнити позов та визнати недійсним договір іпотеки від 20 травня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Віват і К" .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки від 20 травня 2011 року нежитлових приміщень цокольного поверху нежитлових приміщень цокольного поверху з № 6 по № 22, з № 24 по № 30 площею 521, 90 кв. м., першого поверху з № 2 по № 8, з № 10 по № 14, з № 16 по № 22 площею 284, 5 кв. м., другого поверху з № 2 по № 6, з № 8 по № 30, з № 32 по № 39 площею 574, 5 кв.м, загальною площею 1 380,9 кв. м., що складає 55/100 частин нежитлової будівлі літ. В, що має загальну площу 2 548, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 2008 року по 2014 роки судами різних юрисдикцій України розглядались справи, предмет спору у яких було нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки у цій справі, відповідачі за зустрічним позовом прокурора у цій справі були також сторонами у інших справах, їм було достовірно відомо про те, що предмет іпотеки є предметом спору за іншими справами, що в свою чергу зумовило як укладення договору купівлі продажу між ОСОБА_2 та ТОВ "Віват і К" 11 травня 2011 року, так оспорюваного договору іпотеки від 20 травня 2011 року.

Судами також встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Віват і К" перед ОСОБА_2 згідно з договору купівлі-продажу від 11 травня 2011 року, між ОСОБА_2 та ТОВ "Віват і К" було укладено договір іпотеки, за яким товариство передало в іпотеку ОСОБА_2 нежитлові приміщення цокольного поверху з № 6 по № 22, з № 24 по № 30 площею 521, 90 кв. м., першого поверху з № 2 по № 8, з № 10 по № 14, з № 16 по № 22 площею 284, 5 кв. м., другого поверху з № 2 по № 6, з № 8 по № 30, з № 32 по № 39 площею 574, 5 кв. м., загальною площею 1380,9 кв. м., що складає 55/100 частин нежитлової будівлі літ. В, що має загальну площу 2 548, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

У п. 2 вказаного договору іпотеки зазначено, що предметом іпотеки є вказане нерухоме майно, що належить на праві власності іпотекодавцю - ТОВ "Віват і К" на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2011 року.

Відповідно до вимог ст. ст. 1, 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути виключно нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Як видно з витягу про державну реєстрацію прав КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" право власності на вказаний предмет іпотеки - спірні нежитлові приміщення, було зареєстровано за покупцем ТОВ "Віват і К" на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2011 року лише 26 серпня 2011 року (а.с. 5).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанції, встановивши, що при укладенні договору іпотеки від 20 травня 2011 року ТОВ "Віват і К" не було власником предмету іпотеки, оскільки нерухоме майно підлягало обов'язковій державній реєстрації і було зареєстровано за товариством лише 26 серпня 2011 року у зв'язку з чим його було укладено за відсутності необхідного обсягу повноважень ТОВ "Віват і К" на розпорядження вказаним нерухомим майном, дійшов обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 03 лютого 2011 року було порушено провадження у справі № 58/80 за позовом ДП Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" до ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Предметом спору у справі № 58/80 було нерухоме майно, яке відповідно до договору від 11 травня 2011 року перейшло від ТОВ "Міжнародний центр інноваційних технологій" (представником якого була ОСОБА_2) до ТОВ "Віват і К" згідно з договором купівлі-продажу від 11 травня 2011 року (а.с.72-80, 100-110).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01 серпня 2012 року було задоволено позов військового прокурора Центрального регіону України та витребувано із незаконного володіння ТОВ "Віват і К" до державної власності в особі Міністерства оборони України зазначені вище нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки у цій справі.

Враховуючи викладене, суди обґрунтовано вважали, що оспорюваний договір порушує права Міністерства оборони України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.