Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі про відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди шляхом виплати одноразової допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі (далі - Відділення виконавчої дирекції Фонду у Кременчуцькому районі) про відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди шляхом виплати одноразової допомоги.

На обґрунтування вимог ОСОБА_2 посилався на те, що він, працюючи механізатором у тракторній бригаді сільськогосподарського кооперативу ім. Щорса в с. Кам'яні Потоки Кременчуцького району, 22 квітня 1993 року отримав виробничу травму ока, внаслідок якої втратив 50 % працездатності. Сільськогосподарський кооператив ім. Щорса був реорганізований у Приватне сільськогосподарське підприємство "Миколи Щорса", яке ухвалою господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2011 року визнано банкрутом та ліквідовано без правонаступника. Зазначені підприємства не виплатили йому одноразову допомогу у зв'язку зі стійкою втратою працездатності. Вважає, що відповідно до пункту 3 розділу IX «Прикінцевих положень" Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) обов'язок щодо виплати йому одноразової допомоги перейшов до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду у Кременчуцькому районі на свою користь 59 973 грн 48 коп.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 22 квітня 1993 року ОСОБА_2 отримав виробничу травму ока під час роботи у Сільськогосподарському кооперативі ім. Щорса Кременчуцького району Полтавської області.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про охорону праці" власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну його каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням трудових обов'язків у повному розмірі втраченого заробітку і сплатити одноразову допомогу.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 07 листопада 2001 року у справі № 2-426/2001 стягнуто з Сільськогосподарського кооперативу ім. Щорса на користь ОСОБА_2 шкоду, заподіяну трудовим каліцтвом, а саме: одноразову допомогу у сумі 6034 грн 23 коп., щомісячні виплати у сумі 1 439 грн 88 коп. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Миколи Щорса", яке є правонаступником Сільськогосподарського кооперативу ім. Щорса, ліквідовано без правонаступника 07 листопада 2011 року у зв'язку з визнанням останнього банкрутом, про що свідчать наявні в матеріалах справи копія ухвали господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 10/284-23/77, а також копія довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV (1105-14) установлено, що: уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (01 квітня 2001 року) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до роз'яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) особам, які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що документи, які підтверджують право позивача на страхові виплати, зокрема, на одноразову допомогу Сільськогосподарським кооперативом ім. Щорса та його правонаступником Приватним сільськогосподарським підприємством "Миколи Щорса" до Фонду соціального страхування від нещасних випадків не передавались, із заявою про їх виплату та перерахунок на підставі висновку аудитора ОСОБА_3 від 01 липня 2001 року позивач до Фонду не звертався, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV (1105-14) , для відшкодування на користь позивача шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їхзміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.