Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державного геокадастру у Миколаївській області про визнання права власності на земельну частку (пай), за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 6 червня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з листопада 1999 року по вересень 2000 року він працював на посаді тракториста у КПСП ім. Коцюбинського, яке в грудні 1999 року було реорганізовано у СЗАТ ім. Коцюбинського, та був його членом.

У березні 2014 року стало відомо про те, що рішенням загальних зборів вказаного підприємства від 10 січня 2000 року йому, як члену вказаного товариства, було виділено земельну частку (пай) із земель резерву колективної власності.

Однак зазначеної земельної ділянки він не отримав, оскільки не знав про вказане рішення та заяви про її отримання не написав.

На його звернення до Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області про отримання паю, він отримав відмову.

Посилаючись на те, що він має право на отримання земельної частки (паю), а також на те, що в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області відсутні вільні землі, ОСОБА_4 просив визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель запасу в межах території Новобузького району Миколаївської області.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 6 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених ОСОБА_4 позовних вимог, оскільки останній не довів суду підставність заявленого позову та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність його порушених прав.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 6 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.