2а-4620/12/0170/21 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо збільшення суми сплати податку на додану вартість - 15.05.2013 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-4620/12/0170/21 за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 31.10.12

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, 74/6, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, Сімферополь, АР Крим, 95000)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.10.12 адміністративний позов - задоволено повністю.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.10.12 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, відповідач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно за порушення позивачем приписів Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , Податкового кодексу України (2755-17) , а саме під час перевірки встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 7963568,00 грн., у зв'язку з чим збільшено грошове зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Відповідач зазначає, що договори укладені позивачем з контрагентами мають ознаки нікчемності, оскільки позивач фактично не здійснював господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників, що зазначені в Акті перевірки, тому у нього відсутнє право на формування податкового кредиту.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2012 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби.

У судове засідання 15.05.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

З 10.04.2012р. по 26.04.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП "Строитель-плюс", ПП "Ротонда Торг", ПП "Габарит-груп", ПП "Гранд-М", ПП "Ра йс-М", ПП "Грандпродукт", ТОВ "ВТК "Окнополь", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Сіті Буд", ПП "Скипер", ПП "Добре Місто", ПП "Комманд", ПП "Мобкримторг", ПП "Визит Торг", ПП "Нантехімидж", ПП "Кримторг", ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь", ПП "Базис Торг", ПП "Укрторгпартнер", ПП "Кримспецтехнолоджи", ТОВ "Тонар-Крим", ТОВ "Кримстройиндустрия", ТОВ "Аквамарин", ПП "Евроградстрой", ПП "Прима Торг", ТОВ "ТМ-Компані", Фірма "Капітель Плюс", КП "Альянс", ПП "Пан Буд", ПП "Беллатрикс", ПП "Севелітстрой", ПП "Мастер Торг".

За результатами проведення вказаної перевірки, 27.04.2012р. відповідачем складений Акт № 13/43-00/00131400, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, зокрема п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість всього у сумі 7963568,00 грн., у т.ч. за січень 2009р. у сумі 97314 грн., за лютий 2009р. у сумі 25919 грн., за березень 2009р. у сумі 84500 грн., за квітень 2009р. у сумі 42920 грн., за травень 2009р. у сумі 53689 грн., за червень 2009р. у сумі 711936 грн., за липень 2009р. у сумі 83187 грн., за серпень 2009р. у сумі 133542 грн., за вересень 2009р. у сумі 154841 грн., за жовтень 2009р. у сумі 65214 грн., за листопад 2009р. у сумі 352013 грн., за грудень 2009р. у сумі 896015 грн., за січень 2010р. у сумі 2083 грн., за лютий 2010р. у сумі 12675 грн., за березень 2010р. у сумі 259373 грн., за квітень 2010р. у сумі 20267 грн., за травень 2010р. у сумі 255563 грн., за червень 2010р. у сумі 1059089 грн., за липень 2010р. у сумі 90156 грн., за серпень 2010р. у сумі 126347 грн., за вересень 2010р. у сумі 421161 грн., за жовтень 2010р. у сумі 158345 грн., за листопад 2010р. у сумі 970179 грн., за грудень 2010р. у сумі 1853963 грн., за січень 2011р. у сумі 20683 грн., за лютий 2011р. у сумі 1606 грн. та за лютий 2012р. у сумі 10989 грн.

27.04.2012р. позивач надав відповідачу заперечення на вищезазначений Акт перевірки, відповіддю від 27.04.2012р. вих. № 10/1759 останній частково задовольнив заперечення позивача в частині на суму 2328858,00 грн.

Вищезазначені висновки Акту перевірки, з урахуванням розгляду заперечень позивача, покладені у підставу прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000064300 від 27.04.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7042442,75 грн., у т.ч. 5634711,00 грн. за основним платежем та 1407731,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (втратив чинність 01.01.2011р.), Податковим кодексом України (2755-17) (набрав чинність 01.01.2011р.).

Законом, який до 01.01.2011р., визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З 01.02.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) приписи якого визначають наступне.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст. 14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ (2755-17) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. ПКУ (2755-17) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. ПКУ (2755-17) встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ (2755-17) виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704 (z0168-95) ) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем із ТОВ БВП "Строитель-плюс", ПП "Ротонда Торг", ПП "Габарит-груп", ПП "Гранд-М", ПП "Ра йс-М", ПП "Грандпродукт", ТОВ "ВТК "Окнополь", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Сіті Буд", ПП "Скипер", ПП "Добре Місто", ПП "Комманд", ПП "Мобкримторг", ПП "Визит Торг", ПП "Нантехімидж", ПП "Кримторг", ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь", ПП "Базис Торг", ПП "Укрторгпартнер", ПП "Кримспецтехнолоджи", ТОВ "Тонар-Крим", ТОВ "Кримстройиндустрия", ТОВ "Аквамарин", ПП "Евроградстрой", ПП "Прима Торг", ТОВ "ТМ-Компані", Фірма "Капітель Плюс", КП "Альянс", ПП "Пан Буд", ПП "Беллатрикс", ПП "Севелітстрой", ПП "Мастер Торг" були укладені договори.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання договорів були складені документи: видаткові та прибуткові накладні, податкові накладні, акти по формі № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт по формі № КБ-3.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 139/12 від 04.10.2012р зазначено, що всі операції з придбання товарів (робіт, послуг) позивач за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. здійснював на підставі договорів, укладених із вказаними постачальниками у 2008-2011 роках, а також без укладання договорів на підставі видаткових накладних постачальників, актів та довідок виконаних робіт.

Проведеним дослідження також встановлено, що за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. за даними бухгалтерського та податкового обліку позивача відображене придбання товарів (робі, послуг) від вказаних постачальників на суму 50886624,05 грн. (у т.ч. ПДВ 8481104,01 грн., сума без ПДВ 42405520,04 грн.), що підтверджується наданими до експертизи первинними документами (видатковими накладними постачальників, актами по формі № КБ-2в, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт по формі № КБ-3 та зведеними обліковими документами бухгалтерського та податкового обліку. Вказані операції з придбання товарів (робіт, послуг) були здійснені у зв'язку із подальшим використанням придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності та їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Їх використання у господарській діяльності на підставі первинних документів відображені у бухгалтерському обліку позивача, що спричинило реальні зміни в структурі його активів та зобов'язань за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. і тому на їх підставі можуть ґрунтуватись дані податкового обліку підприємства.

Згідно матеріалів справи контрагенти позивача на час виписки податкових накладних перебували платниками податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкові накладні складені у зв'язку із придбанням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Викладені обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат, ґрунтуються на даних досудового слідства по кримінальних справах порушених стосовно посадових осіб контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків.

В акті перевірки вказано, що у ході досудового слідства було встановлено, що посадові особи контрагентів позивача документально оформлювали неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг або виконання робіт.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, зокрема показання посадових осіб контрагентів позивача, допитаних у ході досудового слідства, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

Слід відзначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час розгляду справи не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Але, ані Акт перевірки, ані відповідь щодо розгляду заперечень до акту, ані заперечення відповідача не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

На час формування податкового кредиту по операціям з зазначеними контрагентами у періоді, що перевірявся, позивачем не тільки отримані ТМЦ (роботи, послуги), але й сплачена їх вартість в розмірі 51367901,89, що підтверджується відповідними банківськими виписками, платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи й досліджені експертом.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за господарськими операціями позивача з контрагентами свідчать про реальне виконання правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач з вищезазначеними контрагентами свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконували.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки наявні докази оформлення податкових накладних платниками податку на додану вартість, таким чином, позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, суми ПДВ згідно податкових накладних отриманих від вищезазначених контрагентів. У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 5634711,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.10.12 у справі № 2а-4620/12/0170/21 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.