Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоотриманої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона працювала в Комунальному підприємстві Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі -КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго") на різних посадах. З 11 лютого 2009 року працювала на посаді начальника відділу кадрів, 27 квітня 2015 року була переведена на посаду провідного економіста управління з кадрових та загальних питань, з якої 03 липня 2015 року наказом КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" за № 281-к від 03 липня 2015 року звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказувала, що в порушення вимог КЗпП України (322-08) з моменту попередження про звільнення їй не запропонована робота на підприємстві, на яку вона могла би погодитись. Не враховано, що вона має на утриманні двох малолітніх дітей, великий досвід роботи, значний безперервний стаж роботи на підприємстві, вищу освіту відповідного напрямку, досвід роботи за різними посадами.

Також зазначала, що роботодавець всупереч законодавчим актам та умовам колективного договору безпідставно припинив нарахування та виплату премій.

В ході судового розгляду ОСОБА_4 збільшила позовні вимоги і просила стягнути з КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" на свою користь недовиплачену заробітну плату (премії), оплату лікарняних листів, відпускних, відряджень, недовиплачену вихідну допомогу, компенсаційні за час затримки розрахунку та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач вказувала, що порушення її трудових прав відповідачем завдало їй моральних страждань, які вона оцінює в розмірі 100 тис. грн і які просить стягнути при задоволенні її позовних вимог.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов'язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судами попередніх інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 05 травня 2005 року ОСОБА_4 працювала в КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго".

02 листопада 2009 року наказом № 184-к від 25 жовтня 2009 року ОСОБА_4 переведено на посаду начальника відділу кадрів служби з кадрових, загальних питань та цивільного захисту відповідача.

27 квітня 2015 року наказом № 137.1-к від 27 квітня 2015 року ОСОБА_4 переведено на посаду провідного економіста управління з кадрових та загальних питань відповідача.

Відповідно до наказу виконуючого обов'язки генерального директора КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" від 01 липня 2015 року № 216 у зв'язку з змінами в організації виробництва та структурі підприємства зі штатного розпису підприємства з 02 липня 2015 року було виведено посаду провідного економіста.

Наказом генерального директора відповідача від 01 липня 2015 року № 217 за погодженням з Департаментом енергетики, транспорту та зв'язку Вінницької міської ради у зв'язку з виробничою необхідністю та змінами в організації виробництва з 02 липня 2015 року затверджено організаційну структуру підприємства та введено в дію новий штатний розпис, у якому відсутня посада провідного економіста управління з кадрових та загальних питань.

Відповідно до положень колективного договору між роботодавцем і виборним органом первинної профспілкової організації КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" на 2011-2012 роки", схваленого конференцією трудового колективу від 05 січня 2011 року та зареєстрованого Департаментом праці і соціального захисту населення м. Вінниці 27 квітня 2011 року за № 74, який є чинним, керівник має право самостійно вносити зміни до організаційної структури управління підприємства, коригувати його загальну чисельність і окремих структурних підрозділів на відповідний рік за погодженням з міським виконавчим комітетом.

Позивачу було запропоновано ряд вакантних посад, що були вільними на підприємстві, однак вона від запропонованих їй вакансій відмовилась, про що комісією підприємства 03 липня 2015 року було складено акт.

01 липня 2015 року ОСОБА_4 написала заяву про звільнення її з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу № 281-к від 02 липня 2015 року ОСОБА_4 з 03 липня 2015 року звільнена з посади провідного економіста управління з кадрових та загальних питань у зв'язку із скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що у відповідача дійсно відбулося реальне скорочення штату, позивач була завчасно попереджена про майбутнє вивільнення, їй були запропоновані вакантні посади на підприємстві відповідно до її освітньо-кваліфікаційного рівня, однак позивач так і не висловила свою позицію щодо вказаних пропозицій, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулось відповідно до закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.