Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В.,

Леванчука А.О.,

Ситнік О.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2016 року,

У грудні 2015 року Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 липня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, згідно з умовами якого відповідачу передано кредитну картку зі строком дії до липня 2010 року, з встановленим початковим кредитним лімітом на суму 15 тис. грн.

Відповідач особистим підписом в заяві підтвердив свою згоду про те, що він попередньо був ознайомлений та погодився з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам.

При порушенні відповідачем зобов'язань із погашення кредиту, він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим розмір простроченої заборгованості станом на 10 грудня 2015 року складає 14 970,10 грн.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Порушення умов договору з повернення кредитних коштів, сплати відсотків зі сторони відповідача, мало місце ще до настання дати сплати останніх щомісячних платежів. За умовами договору розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач просив стягнути з відповідача відсотки за період з 10 листопада 2014 року по 10 грудня 2015 року в розмірі 4 940,14 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності для звернення з цим позовом.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, що 24 липня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем було укладено договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з терміном дії картки до липня 2010 року.

Відповідно до рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення боргу в розмірі 46 819,36 грн за договором від 24 липня 2008 року відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

У грудні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся з даним позовом, в якому просить стягнути відсотки на суму простроченої заборгованості за кредитом за період з 10 листопада 2014 року по 10 грудня 2015 року, що становить 4 940,14 грн.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Отже, оскільки рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2014 року установлено, що банком пропущено строк позовної давності для звернення з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, яке має приюдиційне значення при розгляді даної справи, то висновок судів, що відповідно до ст. 266 ЦК України позовна давність сплила і до вимоги про стягнення відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитом є обґрунтованим.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.