Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В.,

Леванчука А.О.,

Ступак О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 червня 2016 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № NKXRR411120157, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 2 766 грн під 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з умовою повернення кредиту до 26 грудня 2009 року.

Сторони визначили порядок погашення заборгованості рівними частинами по 691,68 грн в період з 21 по 25 числа місяця. Угоду оформлено заявою позичальника, яка разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), а також тарифами, складають кредитний договір.

Відповідач умов договору не виконував належним чином, у зв'язку з чим станом на 22 серпня 2013 року виникла заборгованість у межах збільшеного строку позовної давності.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 764 грн, 0,72 грн процентів за користування кредитом, 24 632,25 грн пені, та штрафу 500 грн фіксованої частини та 1 369,85 грн його процентної складової.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 червня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, що заявою від 26 серпня 2009 року № NKXRR411120157 Банк та ОСОБА_4 погодили надання останньому строкового кредиту в сумі 2 766 грн із 26 серпня 2009 року по 26 грудня 2009 pоку, за плату позичальником банку за користування кредитом 0,01 % від суми залишку заборгованості на місяць, визначили порядок погашення заборгованості рівними частинами по 691,68 грн у період з 21 по 25 число місця, а також те, що зобов'язання позичальника визначаються цією заявою, Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка") (Стандарт) (далі Умови), тарифами, які в сукупності складають кредитний договір.

Згідно з розрахунком позову та виписки за кредитним рахунком 26 жовтня 2010 ОСОБА_4 була сплачена сума 3 три, з яких 1 грн зарахована на погашення пені, а 2 грн на погашення кредиту.

Внаслідок порушення позичальником обов'язків з погашення кредитної заборгованості перед банком станом на 22 серпня 2013 року заборгованість складала: за кредитом - 2 764 грн; 0,72 грн - процентами; 24 632,25 грн - пенею, 500 грн - фіксована частина штрафу та 1 369,85 грн - процентна складова штpaфу.

Відповідач у суді першої інстанції звернувся із заявою про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15.

Судами встановлено, що в заяві відповідача зазначено, що він ознайомлений з Умовами, Тарифами банку (Тарифи) та своїм підписом підтверджує, що йому надана інформація щодо угоди, а також, те, що він згоден, що заява разом з Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, однак у заяві не було зазначено про збільшення позовної давності. Крім цього надані банком Умови стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком в вони не містять підпису відповідача.

Отже, встановивши, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 26 серпня 2009 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.