Про припинення договору поруки - 07.12.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про припинення поруки, за касаційними скаргами ОСОБА_5 на ухвали апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року та від 29 лютого 2016 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов до ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" про припинення поруки.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено Зустрічний позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалами апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року та від 29 лютого 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_5 визнані неподаними та повернуті заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвали апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Постановляючи 15 грудня 2015 року ухвалу про визнання апеляційної скарги ОСОБА_5 неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд посилався на те, що пред'являючи апеляційну скаргу представник

ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не надала належних доказів на підтвердження права діяти в інтересах довірителя, оскільки надана довіреність видана 14 грудня 2015 року, а апеляційну скаргу подано 9 листопада 2015 року.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2015 року Печерським районним судом м. Києва у даній справі ухвалено рішення, яким позов

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено, зустрічний позов ОСОБА_5 про припинення поруки залишено без задоволення.

13 листопада 2015 року відповідачі звернулися зі спільною апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, яка підписана представником ОСОБА_6

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року дана апеляційна скарга була залишена без руху для сплати судового збору та надання належних доказів наявності у ОСОБА_6 права діяти в інтересах ОСОБА_5

На виконання вимог ухвали була надана нотаріально посвідчена довіреність від 14 грудня 2015 року, якою ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вести її справи в усіх судових установах України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 рокувизнано неподаною та повернуто заявнику, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вказане рішення суду першої інстанції.

14 січня 2016 року ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_6 повторно звернулася з апеляційною скаргою, яка ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2016 року була залишена без руху для подачі заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав та сплати судового збору.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 рокувизнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку з несплатою судового збору.

Мотивуючи касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2016 року, заявник посилається на неправильне застосовування судом апеляційної інстанції норму ст. 241 ЦК України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року заявник посилається на порушення судом положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) .

Так, у силу положень ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 діяла в інтересах ОСОБА_5 на підставі довіреності термін дії якою закінчився 29 жовтня 2015 року. 14 грудня 2015 року ОСОБА_5 видала нову довіреність на ім'я ОСОБА_6, якою уповноважила останню вести її справи в усіх судових установах України, в тому числі оскаржувати судові рішення (а. с. 41, т. 2).

Отже, апеляційний суд не врахував, що після закінчення дії довіреності, ОСОБА_5 вчинила дію - на ім'я ОСОБА_6 видала нову довіреність, що свідчить про схвалення подачі останньою апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2016 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в задоволенні позовних вимог до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Проте доводи апеляційної скарги в частині зустрічного позову не були предметом перегляду, а відтак постановлена апеляційним судом м. Києва ухвала від 15 грудня 2015 року в частині повернення апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не може залишатися в силі та з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постановляючи 29 лютого 2016 року ухвалу про визнання апеляційної скарги ОСОБА_5 неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд правильно виходив із того, що остання не виконала вимоги ухвали суду у встановлений судом строк. Суд вірно зазначив, що несплата судового збору є підставою для застосування апеляційним судом положення ч. 2 ст. 121 ЦПК України.

Даний висновок апеляційного суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Так, порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 8 липня 2011 року "Про судовий збір" (3674-17) , який набрав чинності 1 листопада 2011 року. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року № 484-VIII (484-19) було викладено ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в новій редакції (зміни набули чинності з 1 вересня 2015 року), а саме, встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Матеріали справи не свідчать, що ОСОБА_5 або її представник зверталися з відповідною заявою про повернення сплаченого судового збору в зв'язку з повернення апеляційної скарги.

Таким чином, постановляючи 29 лютого 2016 року ухвалу про визнання апеляційної скарги ОСОБА_5 неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд правильно виходив із того, що судовий збір оплачується за подачу до суду кожної апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року відхилити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року в частині визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.