761/2395/15-ц Про стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу - 07.12.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", третя особа - Приватне підприємство "Полісавтосервіс", про стягнення страхового відшкодування, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 05 січня 2015 року між нею та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп") було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 002829, відповідно до умов п. п. 3, 4 якого, предметом договору є майнові інтереси позивача щодо розпорядження автомобілем Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 на строк з 21 січня 2015 року по 20 січня 2016 року.

26 січня 2015 року за участю застрахованого транспортного засобу стався страховий випадок та вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становила згідно з рахунком від 06 лютого 2015 року 42 771,85 грн, з яких 34 104,25 грн були виплачені відповідачем 11 лютого 2015 року для проведення ремонту на рахунок третьої особи за вирахуванням 3-х несплачених платежів.

Між тим, згідно з актом виконаних робіт від 26 березня 2015 року № ПО-00000343 реальний розмір вартості відновлювальних робіт склав - 60 104,25 грн. Різницю в сумі 26 000 грн позивач самостійно сплатив на користь третьої особи за проведений ремонт, отримавши акт виконаних робіт та в подальшому звернувся до відповідача із проханням відшкодувати додатково сплачені кошти, але отримав відмову, яку вважає неправомірною, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав та стягнення коштів з відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь ОСОБА_6 страхове відшкодування у розмірі 17 332 грн 40 коп.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн 60 коп.

У касаційній скарзі ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відмова страхової компанії є неправомірною, оскільки акт виконаних робіт був виданий лише 26 березня 2015 року, що унеможливлює його подання раніше вказаної дати, а тому дійшли висновку, що посилання представника відповідача на відмову у виплаті усієї витраченої на проведення ремонту суми з підстав не надання усіх документів є безпідставним і таким, що спрямоване на уникнення виконання своїх зобов'язань за договором від 15 січня 2015 року.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 26 січня 2015 року на перехресті вул. Войкова - Л. Українки в м. Житомирі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Opel, державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіля Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить позивачу, під її керуванням, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було завдано пошкодження. Зіткнення автомобілів відбулося в результаті порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що підтверджується постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 06 лютого 2015 року.

Правовідносини між позивачем та відповідачем ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" врегульовано умовами договору добровільного страхування автомобіля Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 від 15 січня 2015 року № 002829, укладеного між сторонами.

Згідно з п. п. 7.1-7.3 укладеного договору страхова сума для застрахованого транспортного засобу становить - 248 000 грн, а сума страхового платежу була розбита для позивача шляхом їх сплати частинами за певний період часу (п. п. 10.1-10.3).

Як убачається з умов договору, позивач виконав умови договору щодо сплати чергового платежу у зв'язку з чим, відповідач визнав свій обов'язок на виплату страхового відшкодування та платіжним дорученням від 11 лютого 2015 року виплатив на рахунок третьої особи кошти на виконання відновлювального ремонту автомобіля позивача в сумі - 34 104,25 грн на підставі наданого позивачем рахунку на оплату від 06 лютого 2015 року № 136 за виключенням трьох несплачених платежів (42 771,85 грн - 8 667,60 грн).

Відповідно до акта фактично виконаних робіт від 26 березня 2015 року за № ПО-00000343, що були виконані Приватним підприємством "Полісавтосервіс" (далі - ПП "Полісавтосервіс"), позивачем витрачено на ремонт автомобіля - 60 104,25 грн, замість першочергово зазначених та сплачених за ремонт - 42 771,85 грн.

Указане підприємство є платником ПДВ та різницю коштів за ремонт в розмірі - 26 000 грн було сплачено позивачем самостійно 26 березня 2015 року, що підтверджується відповідною квитанцією.

Листом ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" від 01 квітня 2015 року на звернення позивача від 19 лютого 2015 року у доплаті було відмовлено та мотивовано тим, що умовами договору страхування перерахування розміру вартості відновленого ремонту у зв'язку з подорожчанням запчастин не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За вимогами ч. 1 ст. 628 ЦПК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, поставивши підпис в договорі добровільного страхування страхувальник ОСОБА_6 підтвердила, що вона погоджується з умовами цього договору, а також з тими умовами, що зазначені у додатках до договору (п. 16 договору страхування), а отже підтвердила свою обізнаність щодо змісту договору страхування, не висловивши будь-яких заперечень щодо передбаченими умовами договору прав та обов'язків страховика та страхувальника, зокрема і щодо підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, виключень із страхових випадків і обмежень страхування.

Частиною 17 ст. 9 Закону передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Частина 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Також у п. 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) судам роз'яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вище викладеного не врахував, не з'ясував фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановив порядку нарахування та виплати страхового відшкодування, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору страхування, не перевірив доводів відповідача щодо відсутності в договорі страхування та Правилах страхування обов'язку страхової компанії про відшкодування непрямих збитків, а також не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутній повний текст договору страхування та правила страхування, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.