Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Карпенко С.О.,

Коротуна В.М., Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частку в майні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом.

Зазначала, що в період з 13 липня 1996 року по 8 травня 2012 року перебувала з відповідачем у шлюбі, у якому народилась донька - ОСОБА_5

1 березня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 3/5 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Згідно із розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 290 від 26 березня 2004 року зазначеному житловому будинку присвоєно дві окремі поштові адреси: за 3/5 частками будинку, що належать на праві власності відповідачу, закріплено поштовий номер АДРЕСА_1, а за іншими 2/5 частками - поштовий номер АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 5 грудня 2013 року визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на житловий будинок № АДРЕСА_1.

Посилаючись на збільшення вартості зазначеного житлового будинку внаслідок спільних затрат подружжя, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила визнати житловий будинок № АДРЕСА_1 у м. Львові з мансардою та підвалом, загальною площею 158 кв.м об'єктом права спільної сумісної власності та враховуючи ту обставину, що вона виховує дочку, аліменти на утримання якої відповідач сплачує нерегулярно, відступивши від рівності часток, визнати за нею право власності на 2/3 часток цього будинку, а за відповідачем - на 1/3 частку спірного житлового будинку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2015 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, за відповідачем визнано право особистої приватної власності на спірний житловий будинок. У шлюбі сторонами проведено реконструкцію вказаного житлового будинку, однак самочинно добудовані об'єкти не введено в експлуатацію, у зв'язку з чим вони не є об'єктами права власності та не можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя.

Такі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Судами встановлено, що у період з 13 липня 1996 року по 8 травня 2012 року сторони перебували у шлюбі.

1 березня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 набув право власності на 3/5 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1.

На підставі розпорядження від 26 березня 2004 року № 290 вказаний житловий будинок поділено на два самостійні будинки з присвоєнням окремих поштових адрес; 3/5 часткам житлового будинку, що належить ОСОБА_4, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 5 грудня 2013 року визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який складається із чотирьох житлових кімнат та кухні.

Згідно із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 цей будинок є одноповерховою спорудою з мансардою та підвалом загальною площею 158 кв.м.

З експлікації приміщень до плану вказаного житлового будинку судами встановлено, що мансарда та підвал вибудувані самовільно і не введені в експлуатацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 Цивільного кодексу України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши докази і надавши їм належну правову оцінку, встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок є об'єктом права особистої приватної власності відповідача, а самовільно добудовані підвал та мансарда, об'єктами права власності не є, так як вони не введені в експлуатацію.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.