Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Адміністрація морських портів України", голови державного підприємства "Адміністрація морських портів України", треті особи: Міністерство інфраструктури України, первинна Профспілкова організація державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Державна служба України з питань праці, про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконними накази ДП "Адміністрація морських портів України" від 06 травня 2015 року № 154-к "Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП "АМПУ" та від 14 вересня 2015 № 288-к 3-1 "Про припинення трудового договору"; поновити позивача на посаді заступника начальника відділу капітального будівництва та експлуатації енергетичного господарства та інженерних мереж інженерної служби ДП "Адміністрація морських портів України"; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді; визнати недійсним запис № 36 у трудовій книжці про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату; стягнути з ДП "Адміністрація морських портів України" середній заробіток за час вимушеного прогулу і 150 тис. грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди; покласти на голову ДП "Адміністрація морських портів України" обов'язок відшкодувати шкоду, завдану підприємству оплатою вимушеного прогулу позивачу, у зв'язку з незаконним звільненням.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Судами встановлено, що 06 травня 2015 ДП "Адміністрація морських портів України" прийняла наказ № 145-к "Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП "АМПУ", відповідно до якого посаду, яку обіймав позивач, було виключено зі штатного розпису апарату управління підприємства.

18 травня 2015 року ОСОБА_4 було ознайомлено з указаним наказом та попереджено про наступне вивільнення.

Також судами було встановлено, що на виконання положень ст. 49-2 КЗпП України відповідачем були запропоновані всі наявні вакантні посади станом на 12 травня 2015 року, 03 серпня 2015 року, 10 серпня 2015 року, однак ОСОБА_4 відмовився від запропонованих вакансій.

Встановивши, що на підприємстві мало місце скорочення штату працівників, від запропонованих посад позивач відмовився, відмова профспілкової організації відповідача у наданні згоди на звільнення є необґрунтованою, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням законодавства про працю.

Наведені у касаційній скарзі доводи вказаних висновків судів не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, а тому касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.